На форумі видавців у Львові презентували роман "Тепло його долонь" Юрія Юреми. Це перша українська книга, яка присвячена одностатевим стосункам та сприйняттю українцями ЛГБТ-спільноти.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися"Знай" розпитав автора книги Юрія Юрему про зміст і ціль написання твору.
Як з'явилася ідея написання такого роману? Чи є необхідність говорити на цю тему в Україні?
Це мені було що сказати. Ідея з'явилася в грудні минулого року, коли в моєму житті сталися події, в наслідку яких я залишився наодинці. Мав достатньо часу, щоб писати те, про що я багато думав.
На жаль, ця тематика взагалі не представлена в українській літературі. Є лише поодинокі випадки додавання сюжетної лінії одностатевих стосунків у твори, які присвячені гетеросексуальним стосункам. Мій твір – це початок великого жанру, який називається "квір-література".
Коли цю тематику почнуть сприймати як звичайну – ці книжки отримуватимуть певне фінансування, медіапідтримку. Отже і відокремлювання такої літератури також буде непотрібним.
У книгах Марії Матіос та Юрія Андруховича можна зустріти згадки про лесбійок, але про геїв в сучасній українській літературі геть не пишуть. Чим ви пояснюєте цю різницю до одностатевих чоловічих та жіночих стосунків?
Переважна більшість суспільства – це гетеросексуали і прихильники класичного шлюбу. Вони сприймають стосунки двох жінок як прояв розваги, а стосунки двох хлопців – це збочення та невірний спосіб самовиявлення.
Насправді, це абсолютно адекватні та звичайні стосунки з романтикою, взаємною підтримкою, побутом і колом спілкування.
Читайте також: Автори за гратами, країна у війні: 5 головних книг Форуму видавців
Коли наше суспільство буде готово для легалізації одностатевих шлюбів?
Думаю, що це забере не один десяток років, але очевидно, що процес вже почався. Причому, наразі він триває не на рівні гей-парадів, а на персональному рівні. Це коли звичайні пари підтримують стосунки з одностатевими, а геї і натурали дружать вне залежності від орієнтації.
В публічному просторі треба збільшувати присутність квір-тематики у живопису, фотографії, літературі, театрі. Згодом ярлик "несприйнятного" відпаде сам. Геї, по суті, нікого не вбивають, законів не порушують і мають такі самі права в державі, як і решта громадян.
Не держава має нав'язувати тобі думку, що в гомосексуальності немає проблеми, ти сам повинен до цього дійти. Саме на рівні приватних контактів.. Як переконували думку американців у США стосовно чорношкірих чи геїв? Так само – через особисті контакти.
Не треба захищати ЛГБТ-спільноту, треба довести людям, що ми – не являємо собою проблему для суспільства.
ЛГБТ рух часто звинувачують у агресивному нав'язуванні чужих цінностей. Наскільки це правдиво?
Частково це правда і захисна реакція на суспільний тиск і зневагу. Одна справа, якщо ти живеш за принципом: "Моя хата з краю – нічого не знаю", себто, ставишся байдуже. Інша – коли агресивні люди починають чинити якісь активні дії, зневажаючи діалогом. Невдоволені будуть завжди, але вони не можуть порушувати права інших людей лише через свої "принципи".
Чому, скажімо, багато відомих та визнаних суспільством лідерів вимушені приховувати свою гомосексуальність? Вони побоюються бути заламаними самою системою.
Твоя книга – це просто історія кохання двох чоловіків?
Ні, в ній нема навіть сексу, це роман-емоція, роман-притча. Історія хлопця з периферії, який переїхав до столиці шукати нові горизонти і кохання – не нова. Але тут накладається гомосексуальний фон, через що герой отримує багато проблем. В останньої частині його жорстоко б'ють саме через орієнтацію. Б'ють так, що він ледве залишається живим. Так насправді виглядає зараз ситуація в нашої країні.
Для мене було головне показати психологічний світ людини: його думки, бажання, ставлення до справжніх стосунків та дружби, його спосіб комунікування зі світом. Там багато банальних емоцій і банальних істин, на яких мусить будуватися толерантне суспільство в перевагу тому, яке є зараз. Такий самий роман міг би бути про Олену та Василя, але закохані чоловіки краще показують тему людяності в агресивно налаштованому суспільстві.
Чи варто піднімати та обговорювати такі теми під час війни?
Я був минулого тижня в етері радіо "Культура", один зі слухачів теж запитав: "Як вам не соромно говорити про такі теми під час війни?".
Не потрібно спекулювати цією темою. За будь яких обставин буде існувати творчість, буде існувати література.
Я знаю, що багато чудових творів письменників і поетів були видані прямо під час Другої світової війни. І не всі вони про війну. Література живе в будь який час, просто одні пишуть про війну, і ще питання, хто саме спекулює на цієї темі, інші – обирають те, що їм цікаво.
Якщо ставити питання таким чином, продовжуйте: "Чому в Арт-центрі Пінчука ідуть виставки, поки триває війна?"…
Читайте за темою: Львівський "Форум видавців" передасть АТО десяту частину прибутку
