Донощик, стукач, кляузник - всі ці слова з раннього дитинства мають для нас яскраво виражений негативний відтінок. При цьому доносительство процвітає. Пильні громадяни повідомляють "куди треба" про підозрілих особистостей, колеги підсиджують один одного через начальство, а діти розповідають дорослим "хто це зробив". Портал "Знай.ua" розповідає про стародавню історію доносу і намагається зрозуміти, що штовхає людей доносити на інших.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяДруга найдавніша професія
Коли мова заходить про доноси, то найчастіше згадують 1937 рік і сталінські репресії. Дійсно, тоді їх було написано не мало, і за звинуваченнями на основі повідомлень від "небайдужих громадян" багато хто опинився в таборах. Але історія доносу куди більш давня, і більшовики зовсім не були тут новаторами.
Стукацтво було вкрай поширене в стародавньому світі. Якось при розкопках на території Вавилона в Межиріччі археологи виявили значну бібліотеку глиняних табличок. Що ж це було? Найбільший пам'ятник літератури Межиріччя? Древній філософський трактат? Бухгалтерські книги? Ні, це виявилися доноси в величезній кількості, які допомагали царям Вавилона управляти державою. Не цуралися сексотства і в Стародавньому Єгипті, і в імперії інків.
Але це все були деспотії, з чіткою вертикаллю влади і жорстким контролем монарха над країною. Може в античних республіках було не так? На жаль, картина та сама. Тільки якщо в деспотіях темою доносів були в основному звинувачення у, висловлюючись сучасною мовою, антиурядових настроях, то в республіках причини були найчастіше економічними. Наприклад, в грецьких містах-полісах існувала ціла професія донощиків, які стежили за купцями. А не вивозять вони заборонений до експорту інжир? Слово "сикофант", яким називали такого донощика, дійшло до наших днів. Знаємо ми і жест, яким сикофанти непомітно вітали один одного з метою конспірації. З огляду на, що інша назва інжиру - фіга, не важко буде здогадатися, що це був за жест.
На прикладі Стародавньої Греції можна помітити ще один цікавий момент. Якщо в деспотіях доноси були як сніг взимку, то в грецьких містах їх кількість безпосередньо залежало від добробуту населення в конкретний історичний період. Поки Афіни процвітали, рідко кому спадало на думку "накапати" на ближнього. Але як тільки війна зі Спартою послабила місто, кляузи потекли рікою. По одному з доносів того періоду був страчений і великий філософ Сократ. Його звинуватили в неповазі до богів і розбещенні молоді.
У Стародавньому Римі доносительство процвітало аж до імператора Траяна, який ввів покарання за неправдивий донос, чим приструнив любителів настукати. І якийсь час доносительство вважалося ганебним. Хоча саме в Римській імперії був зроблений найвідоміший в світі донос, ще й за гроші. Юда, який його зробив, до сих пір вважається складною і багатогранною особистістю, а його вчинку багато хто схильний шукати виправдання.
Інквізиція та полювання на відьом
Нова сторінка в історії доносів відкрилася разом з початком полювання на єретиків в Європі. З огляду на, що випадки виправдання людини, що потрапила в руки до інквізиторів, були вкрай рідкісні, розправиться з ворогом за допомогою доносу, було простіше простого.
Особливо в Німеччині, де практика дізнання практично повністю виключала можливість вийти з катівні живим. У книзі "Молот відьом", яка була практичним посібником для німецьких інквізиторів, давалася рекомендація, згідно з якою, якщо людина зізнавалася в єресі під тортурами, то все з нею зрозуміло. А якщо раптом не зізнавалася, то вона тим більше єретик, адже тільки диявол міг дати такі сили, щоб ці тортури витримати. Геніально і просто. Особливо від доносів страждали молоді красиві жінки, що відмовили потенційним нареченим. В одну секунду вони виявлялись відьмами, ща зачарували богобоязливого християнина.
До речі, в Англії, де тортури були під забороною, виправдувальних вироків було в рази більше, а охочих настукати на "єретика" - набагато менше.
Окрема історія сталася у Венеціанській республіці, де доносительство носило, можливо, самий масовий характер за всю історію Європи. На вулицях стояли бронзові урни у вигляді голови лева з відкритою пащею. У ці урни можна було кидати доноси, які розбирала таємнича Рада Трьох. Масовий характер сексотства в результаті і добив незалежну республіку, адже в державі, де всі доносять на всіх, життя не буде нікому.
А що у нас?
На території Російської імперії, а відповідно і для українців, доноси розглядалися з двох сторін. З одного боку, це була офіційна частина судового процесу, яка могла зіграти вирішальну роль при винесенні вироку. Причому, донос не обов'язково повинен був містити якісь факти, це могли бути і прості домисли. В такому випадку він все одно підшивався до справи "для відома надалі".
У тому випадку, якщо людина хотіла щось повідомити державному чиновнику поза судом, діяло інше правило. Потрібно було голосно закричати "Слово і діло!" та з усіх ніг бігти доносити. Той, хто сказав цю фразу набував повної недоторканості, а будь-хто, хто вирішив би його затримати, сам ставав злочинцем.
Курйозний випадок стався з братом заколотника Степана Разіна Фролом. Коли його вже вели на ешафот, він раптово вигукнув "Слово і діло!", чим сильно налякав катів. Страту відстрочили і в підсумку Фрол кілька років водив слідство за ніс розповідаючи про якісь неіснуючі скарби Разіна. Тільки в XVIII столітті спеціальним указом Петра III ця фраза була позбавлена своїх магічних властивостей.
А судова реформа 1864 року припинила доноси в судах. З тієї пори, будь-хто, хто повідомляв про злочин, повинен був або бути його очевидцем, або володіти хоч якимись фактами. Інакше його самого чекало покарання за те, що морочив слідчому голову.
При цьому доносительство, звичайно, нікуди не поділося. Саме на основі доносів працювало Третє відділенні імператорської канцелярії - таємниця поліція і корпус жандармів. Правда, тепер донос не був автоматичним приводом для арешту, його необхідно було перевіряти. Але і помилкових звинувачень вистачало.
Доноси зараз
Про радянський період говорити не будемо. Про нього і так написано дуже багато. Але і сучасний світ недалеко пішов від вавилонських деспотій і німецької інквізиції. Так, "ворогів народу" в цивілізованому світі вже немає, зате є, наприклад, недобросовісні платники податків. Будь-яка держава радо прийме інформацію про будь-які економічниі злочини.
І це в благополучних країнах. Війна і економічна криза сильно вплинули на Україну. Загальна атмосфера підозрілості і нервозності все частіше штовхає українців на письмові звернення до державних органів з метою перевірити громадянина або організацію. Іноді такі звернення виправдані, іноді ні. Одне можна сказати точно. Велика кількість доносів і постійний пошук внутрішніх ворогів - це ознака неблагополучного і нездорового суспільства.
Український політолог, голова Центру прикладних політичних досліджень "Пента" Володимир Фесенко: "МОДА НА ДОНОСИ - ЦЕ ВІДОБРАЖЕННЯ ГРОМАДСЬКИХ НАСТРОЇВ"
"Практика колективних листів і доносів була широко поширена ще за часів СРСР. Зараз же набирає обертів нова мода електронних петицій, завдяки ефекту новизни це стало якоюсь іграшкою для суспільства. Що ж стосується збільшення кількості доносів, то в першу чергу тут такі причини:
- підвищена агресивність суспільства;
- конфлікти;
- постійна напруга;
- фактор війни, який сильно підсилює підозрілість;
- елементи ксенофобії, які пов'язані як з політичними, так і зовнішньополітичними конфліктами.
Все це в сукупності породжує прагнення "накапати" на ближнього та є відображенням суспільних настроїв, пов'язаних з війною і політичними конфліктами. "
Психолог Володимир Тесля: "ДОНОЩИК САМ БОЇТЬСЯ СТАТИ ЖЕРТВОЮ"
"Практика написання доносів як правило властива авторитарним співтовариствам, заснованих на "сильній владі" і безумовному поклонінні лідерам. Зазвичай в таких культурах поширений так званий параноїдальний характер. Людина відчуває нескінченний і часто невмотивований страх - за ним можуть "прийти", його можуть викрити в "гріху", "уявному злочині" і так далі. Різні люди по-різному справляються з цим страхом, багато хто несвідомо приймаює тактику агресивного реагування за принципом "кращий захист - напад". Якщо ти сприяєш затриманню "злочинця", то ймовірність того, що ти сам можеш бути в чомусь "викритий" ніби зменшується.
Звідси масова практика доносів в рамках тоталітарних режимів, культура "сексотства" в закритих контрольованих колективах по типу тюремних. Втім, часто в "демократичному" і "світському" корпоративному середовищі можна зіткнуться з тим же самим. Демократизм на макрорівні зовсім не виключає тоталітаризм на мікрорівні. І навіть в ліберальних країнах корпорації, церкви і тому подібні спільноти можуть вводити драконівські правила для своїх членів.
Навіть більше того, "корпоративний фашизм" із зведенням правил, етикою і обожнюванням "успішних" керівників часто є як би необхідною противагою ліберальному загальнополітичному середовищу."
Кандидат юридичних наук, доцент, професор кафедри кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України Віктор Бояров: "ЯКЩО НА ВАС ЗВЕЛИ НАКЛЕП - ПОДАВАЙТЕ ДО СУДУ"
"Доноси і колективні скарги були і раніше, тільки назвалися вони анонімками. Багато з них не розглядалися, якщо не були підписані. В першу чергу, це пов'язано з нашим менталітетом і тим, що є люди з "сутяжінскімі" мотивами, в яких кипить злість через те, що у них самих нічого не виходить і яким необхідно щось писати. В Україні зараз в порядку речей "стукануть" куди треба на сусіда, який сів за кермо п'яним, або знущається над дружиною або має вдома рушницю. Є ще такий момент, що оголошують різні винагороди за сприяння правоохоронним органам. Наприклад, в тому ж вбивстві банкіра Гетьмана, коли оголосили 250 тис. доларів за інформацію про вбивць, люди самі брали на себе провину. Крім того, зараз неможливо повністю відстежити всю картину, хто що і на кого говорить. Тому навряд чи існує така статистика про збільшення або зменшення доносів. Мотивація у донощиків часто некорислива, а психологічна, коли люди поколіннями сперечаються з сусідами і при цьому постійно пишуть і пишуть. Крім того, важливим моментом доносів, є розкол в суспільстві: і з того боку екстремісти і з цього та всі говорять "ти негідник, ти фінансуєш тероризм", як уже трапилося з екс-регіоналом Єфремовим. По-своєму ці донощики праві, а коли всі засоби вичерпані тоді, хто нечистотами обливає, хто в урни закидає, а хто просто відстрілює, як у випадку з журналістом Бузиною, а хтось просто продовжує писати. Захиститися від наклепу можна наступним чином: якщо він оприлюднений, то необхідно звернутися до суду, щоб він захистив честь та гідність. Зараз в судах достатньо таких справ і люди не втрачають надію відновити справедливість."
