Біографія

Народився 30 серпня 1967 р. в м. Речниця (Гомельська обл., Білоруська РСР, Союз РСР).

Знак зодіаку - Діва.

За Східним календарем народився під знаком Вогненної Кози, що символізує спокій і розважливість.

Народний депутат у Верховній Раді 9-го скликання від партії «Опозиційна платформа – За життя» (обраний за списком під №15 як член партії). Член однойменної парламентської фракції.

Секретар комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування. Заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (2007-2015 гг.). Кандидат наук з державного управління. Доктор технічних наук. Заслужений будівельник України. З 2015 р. – віце-президент Конфедерації будівельників України.

Сім'я

Дмитро Валерійович воліє не афішувати своє приватне життя та не поширювати інформацію про сім’ю. З різних джерел відомо лише, що у нього є дружина (її ім’я, за деякими даними – Наталія), донька – теж Наталія, випускниця Київського інституту міжнародних відносин, та онука.

Освіта

У 1989 р. після навчання у Ленінградському вищому військовому інженерному будівельному училищі отримав диплом інженера-теплоенергетика.

У 2012 р. здобув науковий ступінь кандидата наук з державного управління, захистивши дисертацію «Державна політика регулювання розвитку житлового будівництва в Україні» у Харківському регіональному інституті державного управління Національної академії державного управління при Президентові України.

В 2019 р. у Київському національному університеті будівництва і архітектури (КНУБА) захистив наукову працю на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук за спеціальністю «Управління проектами і програмами» (галузь знань – «Інформаційні технології») . Тема дисертації: «Проактивна ризико-орієнтована методологія управління програмами створення та розвитку системи технічного регулювання у будівництві».

Кар'єра і бізнес

Трудова діяльність

Близько 25 років віддав військовій службі в Збройних Силах СРСР і України. Пішов у відставку в званні полковника.

Після закінчення у 1989 р. Ленінградського вищого військового інженерного будівельного училища почав трудовий шлях в м. Балаклаві під Севастополем (Крим). Був помічником, а незабаром – і старшим помічником начальника монтажної (або, як її ще називали, військово-будівельної) групи 241-го управління спеціалізованих монтажних робіт.

У 1993–1996 рр. вже очолював цю групу, а у 1996–1999 рр. керував будівельно-монтажною ділянкою 22-го управління начальника робіт.

Згодом Ісаєнко отримав перевод до столиці України.

З 1999 по 2002 рр. Дмитро Валерійович – заступник начальника, а у 2002–2006 – начальник Центрального спеціалізованого будівельного управління Міністерства оборони України.

З 2006 по 2007 рр. Ісаєнко – директор Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України.

«Громадянська» кар’єра почалася з високої міністерської посади: у 2007 р. Ісаєнко призначений заступником міністра регіонального розвитку та будівництва України, в цьому статусі він, зокрема, був куратором будівництва оборонних споруд в Донецькій і Луганській областях.

З 23 грудня 2010 р. у зв’язку з адміністративною реформою і злиттям двох міністерств назва посади Ісаєнка дещо змінилася: до регіонального розвитку та будівництва в «зоні відповідальності» єдиного Міністерства опинилося ще й житлово-комунальне господарство.

У 2009 р. Ісаєнку присвоєно почесне звання «Заслужений будівельник України».

За словами самого Дмитра Валерійовича, за час його перебування заступником міністра в галузі було зроблено багато для того, щоб вивести її на рівень розвитку, а не виживання. В результаті галузь в рейтингу бізнесу піднялася на 70 позицій. У 2009–2011 рр. було скорочено чимало дозвільних процедур, прийнятий закон про регулювання містобудівної діяльності і більше 40 постанов Кабміну та наказів профільного міністерства для впровадження закону.

Почався процес імплементації європейського будівельного законодавства, прийняті Єврокоди як вітчизняні державні стандарти. Ісаєнко підготував важливий з його точки зору законопроект про передачу повноважень ДАБК місцевим органам влади, що дозволило б розпочати процес децентралізації в будівельній галузі.

Однак 14 січня 2015 р. під тиском тодішнього прем’єр-міністра Арсенія Яценюка і через корупційний скандал, пов’язаний з нібито неправомірним отриманням Дмитром Ісаєнком статусу учасника АТО, який давав, крім низки привілеїв, можливість уникнути призначеної на березень так званої «люстрації» (див. розділ «Компромат і чутки»), – Ісаєнко звільнився з посади заступника міністра.

А напередодні під натиском ряду народних депутатів (Борислава Берези, Володимира Парасюка, Ігора Луценка, Єгора Соболєва та ін.), які мали до Ісаєнка питання не про його компетентність як віце-міністра, а лише про його статус учасника АТО, Дмитро Валерійович прямо в сесійній залі в серцях власноруч написав заяву про відмову від спірного статусу учасника бойових дій, який, звичайно, дозволяв йому зберегти крісло віце-міністра. МВС України одразу розпочало досудове розслідування щодо отримання Дмитром Ісаєнком зазначеного статусу. «У зв’язку з повідомленнями в пресі» кримінальне провадження відкрито за ч. 1 ст. 358 Кримінального кодексу (підробка документів).

13 січня 2015 р. народні депутати змусили Дмитра Ісаєнка написати заяву про відмову від статуса учасника АТО

У 2015–2019 рр. працював доцентом кафедри будівництва та інформаційних технологій Інституту інноваційної освіти КНУБА.

З 2015 р. Ісаєнко обіймає громадську посаду віце-президента Конфедерації будівельників України – професійного об’єднання, до складу якого входить понад 700 організацій.

Політична карєра

У 2006 р. Дмитро Ісаєнко був обраний депутатом Київської міської ради 5-го скликання за списком «Громадського Активу Києва» молодого політика Олександра Пабата. Той, працюючи начальником відділу реклами і будівництва банку «Фінанси і Кредит», увійшов до найближчого оточення власника банку, народного депутата, олігарха Костянтина Жеваго.

До Верховної Раду 9-го скликання в липні 2019 р. Ісаєнко обраний як №15 виборчого списку партії «Опозиційна платформа – За життя», членом якої є. Увійшов до складу однойменної парламентської фракції. Отримав посаду секретаря комітету ВР з питань організації державної влади, місцевого самоврядування, регіонального розвитку та містобудування.

Як повідомляють деякі ЗМІ, Ісаєнко потрапив до списків «Опозиційної платформи – За життя» (ОТЗЖ) «за квотою» Вадима Столара – підприємця і непублічного політика без будь-якої чітко визначеної посади, якого називають не інакше як «сірим кардиналом» Києва.

У Столара – №11 у списку ОТЗЖ. Ряд видань повідомляв, що Столар був кимось на кшталт «рішали» пов’язаних з виборами питань відразу у кількох політиків і політичних сил. Так, приміром, він керував виборчим штабом БПП в Києві; організовував роботу мера Віталія Кличка, складав плани його робочих зустрічей і впливав на кадрові призначення в керівництві Києва та рішення мера столиці. У мас-медіа стверджують, що представників «команди Столара» можна знайти в списках партій і екс-регіоналів, і колишнього Президента України Петра Порошенка.

Добробут, статки

У 2013 р. Ісаєнко заявив в декларації 20,49 млн. грн. доходів з невідомого джерела. І це при тому, що в офіційній біографії Дмитра Валерійовича зазначено, що він все життя пропрацював службовцем і чиновником – за його плечима немає жодного дня в бізнесі. Після небажаного скандального розголосу цього факту інших декларацій від його імені на відповідних сайтах в Інтернеті немає. Крім однієї – 27 серпня 2019 р. одразу перед прийняттям присяги, Дмитро Валерійович як народний депутат подав до НАЗК «уточнюючу» декларацію про суттєві зміни майнового стану, згідно з якою від акціонерного товариства «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Княгиня Ярославна» заявник отримав чималі дивіденди в сумі 11 млн. 183 тис. грн.

В цілому журналісти (зокрема, про це свідчить інфографіка телекомпанії Zik) припускають певні зв’язки Ісаєнка ще з одним джерелом можливого фінансового благополуччя – «Капітал Інвест Груп».

У лютому 2015 р. журналісти виявили розкішний будинок сім’ї екс-заступника міністра в елітному селищі Козин в 25 км від Києва. Вони ж з’ясували, що в Державному реєстрі нерухомого майна садиба і земельна ділянка зареєстровані на Наталію Дмитрівну Ісаєнко – дочку Дмитра Ісаєнка.

Компромат і чутки

Різні ЗМІ на всі лади представляють військового інженера, екс-віце-міністра і нардепа Дмитра Ісаєнка фігуранта цілого ряду скандальних історій та носія багатох «гріхів»: статків невідомого походження, антикорупційного розслідування за фактом порушення процедури проведення тендеру, шахрайських афер, податкових та службових зловживань, махінацій з природними ресурсами.

Найсерйознішим поки потрясінням для Дмитра Ісаєнка стало, мабуть, його несподіване звільнення 14 січня 2015 р. з посади заст. міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ під приводом нібито протиправного отримання ним статусу учасника АТО (та ще з підробкою документів!) для того, щоб йому як «чиновнику епохи Януковича» уникнути майбутньої перевірки – так званої «люстрації».

Сам Дмитро Ісаєнко каже, що нічим не заплямував себе, працюючи на держслужбі при Януковичі. І стверджує, що отримав статус учасника бойових дій в суворій відповідності до чинного законодавства. У Законі про антитерористичну операцію і відповідній Постанові Кабміну чітко виписаний механізм того, як чиновник або представник міністерства, посланий в зону АТО своїми безпосередніми керівниками, після виконання поставлених перед ним завдань може отримати статус учасника АТО.

А завдання перед досвідченим у військово-будівельній справі полковником Ісаєнком стояли серйозні: участь спільно з представниками інженерних військ в будівництві фортифікаційних споруд уздовж лінії фронту на 1-й і 3-й ділянках зони проведення АТО. У 2014 р. – самому тривожному році агресії в Донбасі – кураторами цієї найважливішої задачі були тодішній віце-прем’єр Володимир Гройсман та заступник глави Адміністрації Президента Геннадій Зубко. Дмитро Ісаєнко, за його словами, провів 6 відряджень в зону проведення операції по 3–5 днів кожна (хоча для отримання статусу вистачало однієї поїздки). З ним були близько 200 представників Автодору із зібраною по всій країні землерийної та іншою технікою. «Я був у зоні АТО, виконав поставлені завдання і за законом мав повне право отримати статус учасника АТО, – впевнено сказав Ісаєнко в одному з інтерв’ю в січні 2015 р. – Що ж стосується нібито підроблених документів, то вони перед вами» (фотокопії викладені за посиланням). Раніше Ісаєнко наголошував, що «в зоні боїв бував багато разів», навіть «не може порахувати», і «сидів там тиждень».

Саме Геннадій Зубко виступив тоді на захист Ісаєнка, заявивши, що в його випадку потрібно не рубати з-за плеча, а розібратися, створити відповідну комісію. Він відмовився підписувати подання Ісаєнко на звільнення. Але воля Яценюка виявилася сильнішою.

Втім, секретар Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій Сергій Лапа коригує слова Ісаєнка про відрядження: «У документах була довідка, яка свідчить про те, що Ісаєнко перебував в зоні АТО тричі по 2­–5 діб».

Дмитро Гнап в матеріалі для видання «Слідство.Інфо» стверджує: саме в серпні 2014 р., коли Ісаєнко говорив про розпочаті роботи з будівництва взводних і ротних опорних пунктів і блок-постів і повинен був керувати будівництвом цих фортифікацій, він на своїй сторінці в Facebook виклав фото, на яких разом з друзями рибалить десь на морі. Причому, знімки нібито датувалися 27 серпня, коли в Іловайському котлі загинули сотні українських військових. Згодом ці кадри Ісаєнко зі сторінки видалив.

Як повідомляло видання «Наші гроші», Ісаєнко в 2015 р. прагнув повернутися на роботу до Міністерства. За даними інсайдерів в Мінрегіонбуді, коли Володимир Гройсман був галузевим міністром, саме Ісаєнко готував для нього Державну стратегію регіонального розвитку держави. І лише на 2015 р. для реалізації цієї стратегії в Державний фонд розвитку регіонів було закладено 3 млрд грн. Експерт в галузі містобудування Віктор Глеба не має ілюзій щодо цих коштів, роблячи натяк на Ісаєнка: «Ці три мільярди гривень за цією програмою – їх треба "зїсти". А знайти талановитих менеджерів, які талановито зїдають бюджет і красиво перетравлюють його, як бджоли, і у вигляді меду-відкатів дають наверх, таких небагато в Україні, особливо таких талановитих».

Нарешті, в квітні 2019 р. народний депутат від Блоку Петра Порошенка, член комітету з питань запобігання корупції Дмитро Добродомов в ефірі програми «Шустер LIVE» висловив сумнів у тому, що Дмитра Ісаєнка і замміністра ЖКГ Андрія Білоусова, який опинився в схожій ситуації, насправді позбавили статусу учасників АТО після зимових скандалів.

За його словами, в Міноборони спочатку відмовлялися надавати ці дані без комітетського запиту, посилаючись на секретність. А міжвідомча комісія, що надає статус учасника АТО, не отримала відповідної заяви Ісаєнка (на відміну від Білоусова). Більш того: до компетенції комісії взагалі не входить скасування статусу учасника АТО. І тому Ісаєнко, мовляв, як і раніше, є учасником військових дій з усіма відповідними пільгами!

До речі, в учасники АТО записали 178 співробітників Кабміну, 419 представників державної служби охорони України, сотні випадкових людей з Держслужби фінансового моніторингу України, 23 прокурора Донецької області, працівників податкової, Облавтодору та т. ін.

Ряд скандалів і підозр пов’язані з тим, що сама посада начальника Центрального спеціалізованого будівельного управління Міноборони невіддільна від обертання дуже серйозних коштів. Зведення оборонних об’єктів і відомчого житла, продаж військового майна і т. ін. – все це роками проходило через офісний стіл Ісаєнка.

З ім’ям Ісаєнко пов’язують, зокрема, оборудки, які провело ввірене йому держпідприємство «Ліси оборони».

Так, в 2005 р. воно придбало у фірми дружини Ісаєнка АТ «НПК «Будівельний капітал» 2911 сталевих ванн для військових на 925 тис. гривень з казенного бюджету. Але ванни кудись раптом зникли – військова прокуратура їх просто не знайшла. Пропажа «нещасного» мільйона привела до порушення кримінальної справи, яке, за звичаєм, обернулася для фігурантів легким переляком.

Ще одна хитра оборудка пов'язана з будівництвом житла для військовослужбовців у м Решетилівці (Полтавська обл.).

Для цього директор ДП «Ліси оборони» Андрій Зернов підписав угоду практично «сам з собою», а точніше – з ТОВ «Квант», засновник якого – сам Зернов. Держпідприємство перерахувало «Кванту» 1,91 млн. грн., а той найняв субпідрядника – вже згадане АТ «Будівельний капітал». Цікавий нюанс: співзасновниками цієї компанії були дві Наталії – Зернова та Ісаєнко, дружини «чоловічого тандему начальника і підлеглого». А в підсумку побудоване, нарешті, житло військові тільки й бачили!

30-квартирний будинок купила компанія «Теплобуд», власник якої – знову ж таки пані Зернова. Навколо права власності на майно тривають суди, мешканці будинку можуть в будь-який момент опинитися на вулиці, сам будинок – в аварійному стані.

От вже воістину: «розквіт сімейних підрядів» в стилі одіозного екс-мера Москви Юрія Лужкова і його дружини – «пластикової» королеви Олени Батуріної!

Принаймні дивним представлявся і контракт, укладений в березні 2006 р. директором Департаменту будівництва Міноборони Дмитром Ісаєнком з ТОВ «НВП «ТВІ» про спільну діяльність у будівництві житла – житлового комплексу на 28,4 тис. м2. Міноборони в якості паю надало ділянку в Києві (у військовому містечку) площею 4,6 га. Фірма ж зобов’язалася передати військовим 54 квартири загальною площею 4,2 га на суму 18,8 млн. грн. в Феодосії.

В результаті обидві сторони «надули один одного»: Міноборони землю передало з порушеннями, і вона не могла бути використана в господарських цілях. Та й права на цю землю, як виявилося, міністерство позбавили ще в 1997-му. А «ТВІ» передала військовим не придатний для житла недобуд, проте, прийнятий одним з чиновників Міноборони (за що той «дістав» позбавлення волі).

Посада відкривала Ісаєнку інші «поля діяльності» і обрії. Так, наприклад, в деяких ЗМІ Ісаєнка звинувачують в тому, що, мовляв, землі і склади Міноборони при ньому були фактично безкоштовно відчужені у держави і столиці для отримання надприбутків. Вони нібито передавалися будівельної мафії для зведення на землях Міноборони житлових і комерційних комплексів. У соцмережах далеко не всі згодні з такими твердженнями – у Ісаєнка знайшлося чимало захисників його імені і репутації як фахівця.

А дружба Ісаєнка з Олександром Пабатом – депутатом Київради, начальником відділу реклами і будівництва АТ «Фінанси та кредит», а також з майбутньою головою Київради Галиною Герегою теж не були даремні. Пабат зовсім не випадково включив Ісаєнко до списку своєї політичної сили. Банк його шефа Костянтина Жеваго в період будівельного буму в Києві входив до трійки банків, активно надавали кредити під будівництво житла. Тобто схема роботи була наступна: Ісаєнко віддавав майданчики Міноборони України у власність Київради, а Олександр Пабат «забезпечував» потрібні рішення Київради, що передавали наближеним будівельним корпораціям земельні майданчики для подальшої забудови. Можливо, з часом у подібного альянсу виникла масштабна ідея – сколотити Конфедерацію будівельників України (КСУ), яку в 2015 р. і очолив Дмитро Ісаєнко. Цю Конфедерацію лихі язики охрестили «синдикатом військово-будівельної корупції на землях Міноборони».

ЗМІ наводять і схему зловживань. Рішення Київради про виділення в Києві земель військово-промислового комплексу з подальшим договором оренди оформлялося на 3–5 років (на будівництві), а після за оренду землі ніхто і не думав платити. Іноді оренда визначалася на 15–49 років (у випадках, коли потрібно проводити конкурси на продаж).

Частіш за все корумповані судді в тісній змові із місцевою і регіональною владою і прокуратурою ухвалювали рішення про передачу земель МО до рук будівельних компаній. Але, що би там не було, в будь-якому випадку про компенсації для армії навіть не заїкалися!

Не випадково і те, що близька до Ісаєнко фірма «УНР ПІБ» в 2011-2012 роках вигравала дуже вигідні тендери на розвиток президентської резиденції «Синьогора» в с. Гута (Івано-Франківська обл.). Так, зокрема, ця компанія підписала контракт з головним управлінням регіонрозвитку і будівництва Івано-Франківської ОДА на реконструкцію павільйону з альтанкою поблизу гуцульської хати резиденції з дозволу голови комітету з тендерних торгів (він же – заст. начальника управління).

При цьому, за інформацією сайту «Наші гроші», тендер був вельми сумнівним, оскільки на порталі тендерних закупівель не було оприлюднено техзавдання робіт, а самі торги пройшли за ніким не обгрунтованою процедурою «закупівля у одного учасника».

Коли Ісаєнко тільки нудився в очікуванні виборів, неприємним дзвінком для нього пролунав 5 липня 2019 р. відкритий лист-звернення до Президента, прем’єра, голови ЦВК, Генпрокуратури, голів партій «Слуга народу» та «ОТЗЖ» з боку столичної організації Національної спілки архітекторів України.

Зодчі Києва закликали «не допустити проникнення до Верховної Ради організованої групи корупціонерів і системних винищувачів Києва», до яких вони – поряд ще з трьома чиновниками зі списків обох партій – віднесли й Ісаєнка. Він звинувачувавсяу фактичному знищенні за 8–9 останніх років здорових містобудівних процесів, створенні корупційних схем продажу всього – від кваліфікаційних сертифікатів архітекторів (що наплодила в галузі «випадкових проектантів»), виділення ділянок і дозвільних документів на будівництво до прийому в експлуатацію об’єктів незаконного будівництва.

Розміри хабарів, говорилося в зверненні, сягають десятків тисяч доларів, без них неможливо отримати вихідних даних для проектування. А пролобійований Ісаєнком Закон «Про містобудівну діяльність» позбавляє міську владу контролю за забудовою і дає повний карт-бланш «відхиленням від будівельних норм».

Фотографії

Відео

Посилання

Сторінка в Фейсбуці https://www.facebook.com/d.isaenko