Цього тижня відбулася прем'єра чергового акту драматичної вистави від Кабміну, пов'язаної з марними спробами реформування українського «Нафтогазу». В рамках нинішньої серії, уряд (так і бути) вирішив призначити на посади відсутніх глав наглядової ради своїх ставлеників. За «незрозумілих» причин, це призначення вирішили «протягнути» поза конкурсної основи, на противагу тому, як цього в рамках реформи НАК вимагали світові фінансові організації-донори, що надали підприємству свої кредитні кошти.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися
Офіційне формулювання причини саботажу однієї з основних реформ у країні - «відсутність кворуму», яке «розшифровується», грубо кажучи, як нездатність членів номінаційного комітету при Мінекономрозвитку з'явитися на засідання цього ж таки комітету, з метою вибрати з п'яти раніше визначених кандидатів одного-єдиного незалежного члена наглядової ради НАК. Ось так по-дитячому було вирішено виправити системну кризу, що назріла в галузі, яку ось уже 3 роки намагаються «реформувати» й очистити від корупції.
Однак, давайте розберемося, чому в нашому уряді вчергове все «сталося не як гадалося» і, звичайно ж, в тому, до чого це все призведе і як вплине на простих громадян.
«Ви ж з наглядової ради - так наглядайте, хто вам заважає»
Для початку, поговоримо про те, з чого умовно зчинилася вся ця буча. Ми говоримо «умовно», тому що в іншому випадку доведеться почати розповідь від моменту створення самого «Нафтогазу». Тим не менш, приводом для збільшення кількості згадок про НАК стало різке зниження кількості членів його наглядової ради, яке відбулося практично впродовж одного (минулого) місяця.
Поголів'я наградівців скоротилося настільки різко і помітно, що це було вже складно приховувати. З 5 її членів залишився тільки один - екс-міністр енергетики і вугільної промисловості Володимир Демчишин, та й той - прийшов до НАК за квотою Адміністрації президента.
Не зупинили вже колишніх топ-чиновників навіть ті чималі заробітні плати, які їм встигли видати в минулому році - по 18 700 євро на місяць (близько півмільйона гривень), плюс приблизно такого ж розміру різдвяні премії. А могли ж так і до 2020 року заробляти. Навіть робити нічого не довелося б, вірніше, у «відсутності діяльності» і полягало б їх основне завдання. У підсумку, отримувати свої 15 000 доларів (близько 400 000 гривень) на місяць відважно залишився один лише Демчишин.
Першим, ще в серпні цього року, свою заяву про відставку (з 1 жовтня) подав незалежний директор Чарльз Проктор. За кілька тижнів аналогічне повідомлення про намір покинути свій кабінет передав й інший незалежний директор - Маркус Річардс.
19 вересня лист про «самовідвід» прийшов і від останнього незалежного члена наглядової ради НАК «Нафтогаз» - Пола Уорвіка. Копію цього документа ЗМІ отримали в прес-службі НАК. У ньому іноземець повідомив не тільки про припинення своїх повноважень на посту незалежного директора, голови наглядової ради і ряду комітетів НАК, але й про причини, які спонукали його до прийняття такого рішення. Зокрема, виявилося, що Уорвік не захотів просто сидіти на зарплаті і дійсно намагався перевести НАК на рейки цивілізованого корпоративного управління. Однак, з огляду на постійне «втручання уряду» в діяльність дочірніх компаній «Нафтогазу», «відсутність чіткого розуміння щодо повної підтримки Кабміном плану корпоративного управління» і «відсутність всебічної уваги уряду до корпоративної стратегії», йому це не вдалося, що, власне, і не дивно.
Уряд, щоправда, в боргу не залишився, організувавши у відповідь на лист Уорвіка цілу інформаційну кампанію в стилі «сам дурень», розгорнувши її на сторінках підконтрольних ЗМІ. Основний її посил - «відставка незалежних членів наглядової ради «Нафтогазу» пов'язана зі спробою уникнути відповідальності в питанні «Укрнафти» і реформування компанії». Це анонімне повідомлення було сором'язливо підписано «джерело в уряді».
Дедалі - більше. Топ-менеджерів, що відійшли від «лінії уряду», тих самих, яким, крім гігантських зарплат, ще місяць тому були готові виплачувати мільйонні премії і бонуси, звинуватили в «нездатності вести діалог з урядом», спрямований на вирішення «виробничих проблем»; відсутності внутрішньої системи аудиту і контролю міжнародного зразка (просто цікаво, яка там зараз система аудиту, і хто ж її там впровадив) і ще двох проступках, про які варто поговорити окремо.
Отже, по-перше, незалежні члени наглядової ради, за версією «джерела в уряді», винні в тому, що «останні півроку відсутній конструктивний діалог наглядової ради з акціонером «Нафтогазу» - урядом, що вилилося в систематичне невиконання доручень Кабінету Міністрів». Цікаво тут те, що сама наглядова рада і зокрема (й особливо) її незалежні члени, як не дивно, були залучені задля того, щоб прибрати з-під тотального контролю уряду державне монопольне підприємство, аби воно, сповідуючи принципи корпоративного управління, нарешті стало незалежним і, як того, якщо пам'ятаєте, вимагав МВФ та інші фінансові організації, надаючи нам кожен черговий транш максимально самоокупним або, як мінімум, НЕ дотаційним.
Друге особливо цікаве звинувачення-підозра від «джерела в уряді» і зовсім виглядає, як погроза або спроба тиску. Цитуємо джерело: «Також в якості однієї з можливих причин може бути небажання виконувати вимоги законодавства по боротьбі з корупцією, в частині здійснення декларування майнового стану та вимоги про передачу в управління іншим особам пакетів акцій підприємств (за їх наявності), що належать членам наглядової ради» (Ред.: збережено оригінальність тексту джерела).
Іншими словами, іноземцям начебто витончено натякають на те, що, якщо вони продовжать «котити бочку», то зможуть ближче познайомитися з системою українського правосуддя, а, як наслідок, і з вітчизняною пенітенціарною системою.
Усі вільні, всім - спасибі!
Як би там не було, але в підсумку наглядова рада за фактом стала недієздатною. А отже, оскільки «нафта і газ» не можуть довго залишатися поза чийогось контролю, вони з легкістю повертаються в розпростерті обійми їхнього акціонера. І хотілося б сказати, що ним є народ України, але ж це не зовсім так, адже за папірцями - це все той же уряд і його глава Володимир Гройсман.
Напевно, хтось обов'язково запитає: «Навіщо всі ці складнощі?» Відповідь - прозаїчно проста. Якби наш уряд не спромігся на такий кульбіт, в очах МВФ та інших кредиторів цей «коник» виглядав би як нахабна відмова від раніше взятих на себе зобов'язань, яка може стати істотним приводом для того, щоб і вони (МВФ і компанії) могли відмовитися від раніше взятих на себе зобов'язань з кредитування нашої країни в цілому і окремих підприємств (того ж НАК) зокрема.
До речі, певна ланцюгова реакція після «самозвільнень» вже є. Наприклад, свою думку з цього приводу вже висловили в ЄБРР, який «з жалем відзначає, що склалася ситуація, в якій у незалежних членів наглядової ради НАК «Нафтогаз України», на їхню думку, не залишилося іншого вибору, окрім як піти у відставку».
Заради чого
В цілому ж, причини того, що відбувається - досить банальні, очевидні і пов'язані між собою. В основному їх 2: гроші і рейтинги, наслідком яких є влада. Якщо не повторювати мантру про те, що Україна не зможе відновити свою економіку, не залучаючи кредитів, і зовсім відсторонитися від теми того, в якому напрямку зникають «транші МВФ», в сухому залишку ми маємо ситуацію, в якій уряд, який так і не зміг (можливо, тому що не мав ні відповідної мети, ні достатньої кваліфікації) побороти корупцію і хоча б почати які-небудь (не показові, а реальні) реформи, заради того, щоб утриматися при владі, намагається повернути все «як було».
Зокрема, Володимир Гройман (тим більше, що це відбувається напередодні опалювального сезону) намагається відмовитися від затвердженої раніше стратегії формування ціни на газ, згідно з якою вартість цього енергоресурсу повинна була підвищитися майже на 20%. Адже, у випадку цього чергового підвищення, усі популістські заяви уряду (в тому числі і про підвищення заробітних плат) просто зійдуть нанівець. І це, якщо ще не говорити, що у випадку підвищення вартості комунальних послуг уряд зобов'язаний буде компенсувати відповідну різницю у вигляді субсидій, фінансування яких і так передбачено не в повній мірі.
От і виходить, що наш уряд, який витратив у невідомому напрямку податки українців, транші МВФ і 3 роки часу, при цьому не зміцнивши вітчизняну економіку, намагається всидіти одним прем'єром на всіх стільцях, отримуючи кредити під реформи, що не проводяться, консервуючи ситуацію в економіці, працюючи виключно на свій рейтинг і майбутні передвиборні перегони.
