Жителі Донбасу звикли до смерті - автор книги про війну на сході України

У вересні вийшла книга Максима Бутченко "Художник війни", яка стала одним із перших романів, присвячених війні на сході України.

У центрі сюжету — стосунки двох братів Антона і Сергія, які жили у невеликому шахтарському містечку на Донбасі. Один із них мріє займатися живописом, але стає шахтарем, а згодом бере в руки зброю і йде воювати за сепаратистів. А другий — успішний програміст, що працює в Німеччині й підтримує офіційну українську владу.

Про загадкову донбаську душу, яка звикла до смерті, про місце митця у суспільстві й про те, як симпатики сепаратистів поступово змінюють свої уподобання на користь України в ексклюзивному інтерв'ю розповідає письменник Максим Бутченко.

- Що підштовхнуло вас на написання цієї книги?

- Коли почалися військові дії на сході України, то ні я, ні багато інших не розуміли до кінця, чому це сталося. 24 серпня минулого року я усвідомив, що трагедія на Донбасі набуває чорних тонів. Склалося передчуття, що ми опинилися на межі малозрозумілої для нас трагедії.

Цією катастрофою тоді стали бої під Іловайском. В той день я спілкувався з моїм другом Данилом Ваховским, який запропонував мені написати книгу про цю темну западину життя – Схід країни. Тобто подібна книга біла потрібна суспільству, і це не просто моє особисте бажання.

"Художник війни" — це спроба розглянути події на Донбасі на найнижчому побутовому рівні. Про це не писали журналісти, адже вони не могли простежити прискіпливо десятирічні причини цієї кризи і не показували, що стоїть за тими чи іншими подіями.

Багатьом здавалося, що відхід Донбасу від України був легким і раптовим. Насправді, цей процес відбувався довго і нелегко.

- В анотації до книги зазначається, що її сюжет заснований на реальних подіях. Головні герої — Антон або Сергій — є вашими альтер-его?

- Це художня книга, що місцями перетікає у документальну. Практично за кожною подією та персонажем тут криється реальна історія життя. Правда, герої тут названі іншими іменами. Антон на 90% списаний із мого знайомого, який зараз живе на Донбасі.

А Сергій — образ частково автобіографічний, частково збірний. Окрім того Сергій деякою мірою — уособлення звичайного українця, який спостерігає за подіями на Донбасі з відстані.

Завжди перемагає не той, хто сильніший, а той, хто розуміє процес. У такий спосіб можна підлаштувати перебіг подій під себе, і, зрештою, виграти, пристосувавшись до реальності. А зробити це можна тільки через розуміння причин і наслідків. Тому в даній ситуації повинен перемогти Сергій.

- Головний герой книги — Антон, що не може реалізуватися як художник. У суспільстві, в якому він живе, не потрібні подібні вільні, інакомислячі люди.

- На тому дні життя, де вони знаходиться, його здатності не потрібні. Про це йому зокрема говорить і дружина. Все, чого хотілося Антону — це здійнятися над своїм світом. Філософи називають цю проблему "вузлом світу". Є кілька розумінь цього визначення - в одній теорії душа і тіло відмінні один від одного субстанції. В іншій – єдині і впливають один на одного. А в третьому говориться, що душа має фізичні властивості. Так от у подіях з Антоном його душа була немов би поза тілом, яке животіло в злиднях і ницості життя. Він ніби хотів вирватися з пут тіла.

Читайте також: Військова прокуратура вимагає максимального покарання для "Торнадо"

- Та якби Антон міг реалізуватися і став би художником, то він би не взявся за зброю і не пішов у так зване ополчення...

- Характеризуючи ту чи іншу людину, часто називають не його ім'я та прізвище, а його статус. А у більшості людей на Донбасі немає статусу. Для влади – вони бидло, для себе – мало значущі люди. Та коли почалася війна, то вони набули цього статусу. Вони почали реалізовуватися у війні, отримали статус "захисника", "воїна", людини, що сама (ключове слово – "сама", а не хтось інший) може вершити свою долю.

Цими людьми завжди попихали – то регіонали, то центральна влада, яка не втручалася у життя регіону. Вони завжди від когось залежали, та ось у якийсь момент вони отримали умовну незалежність і самі направляли хід свого життя. Це дуже важливий психологічний фактор. Приклад Антона є показовим для багатьох, хто живе на сході.

- Та це ж не єдина причина, через яку місцеві жителі пішли на війну...

- У мирний час щорічно на шахтах Донбасу гинуло по 220-240 чоловік. Коли я працював на шахті, то, бувало, приходиш на зміну, а в цей момент виносять понівечене тіло загиблого.

Я спеціально ввів у книгу епізодичного персонажа, який говорить, що в шахті — як на війні: якщо не вб'є, то покалічить. Цю фразу свого часу сказали мені самому. У жителів Донбасу була чи не ментальна готовність до війни. Вони бачили смерть частіше, ніж в інших регіонах України. Смерть була ближче і явно відчувалася. Там людина частіше ставала її свідком.

- Хто автор цього страхітливого образу на обкладинці книги: гора вугілля, що переходить в гору черепів?

- Ця ілюстрація створена колективно, а реалізував її дизайнер Олексій Самоваров. Ця картина підкреслює, що в житті головного героя книги смерть змішалася із повсякденним життям. Вугілля символізує домашнє вогнище (побут), повсякденність існування.

Чорнота дуже добре характеризує сутність такого проживання. А черепа - відповідно, смерть. І ось в якийсь момент це змішалося. Розумієте, смерть це кінець життя, тобто фінальна стадія того, що можна назвати можливістю для буття. Далі - небуття (особливо для атеїстів). торік - смерть на Донбасі перестала бути останнім етапом і стала елементом повсякденності. Життя і смерть переплелися, заплутали початок і кінець. Це одна з головних трагедій сучасної України.

Читайте також: На Донбасі з'явилися бігборди з подяками на адресу бойовиків (фото)

- В одній зі статей ви розповідали про свого батька, який спочатку підтримував так звані "ДНР" і "ЛНР", а потім став симпатизувати Києву. Часто серед жителів Донбасу відбуваються подібні зміни уподобань?

- Містечко Ровеньки, в якому живуть головні герої, знаходиться неподалік від прикордонної зони. Чи не кожен день я спілкуюся зі своїми рідними та близькими, які там живуть. Це створює ефект, ніби я не тільки свідок, але й співучасник подій. В останні місяці я помітив, що у багатьох змінюються уподобання. У людей з'явилося розуміння, що війна нікому не потрібна. Вони почали більш лояльно ставитися до офіційного Києва.

В один момент вони осмислили, що Росія їх не візьме, а нові республіканські влади нічого доброго не принесуть. Тому, спілкуючись із місцевими жителями, відчувається якась безвихідність конфлікту.

Донбас опинився десь "поза світом". Люди не визначають, де вони знаходяться у системі світових координат.

А в цілому жителі Донбасу мислять не ідеологічними, а економічними категоріями. Ці люди давно хотіли кращого життя. Вони завжди перебували в бідності і змушені були тягнути від зарплати до зарплати. Коли я переїхав у Київ і почав ходити у кафе та ресторани — у мене було відчуття, немов я переїхав у Європу. Такий був прорив. Як би банально це не звучало, але це відчуття добре характеризує занедбаність їх життя, дешевизни буття.

- Чи планується вихід книги в Росії?

- Об'єктивно — поки ні. Хоча російському читачеві, впевнений, потрібна така книга. Я самостійно налагоджую схему, щоб переправляти її в Росію. Також є плани випустити книгу в Голландії, Чехії та Польщі. Європейці не раз чули про Донбасі, але насилу уявляють, що там насправді відбувається.