Новим очільником головної команди країни активно просувають італійця Андреа Мальдеру — людину з хорошим резюме асистента, але без жодного дня досвіду роботи самостійним головним тренером. Політик і громадський діяч Микола Томенко відверто розкритикував такий підхід, назвавши речі своїми іменами: українським футболом досі рулюють кумівство, зв'язки та політичні інтриги.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяГоловний тренер без досвіду головного тренера
Історія з пошуком нового наставника для збірної України виходить на фінішну пряму. Спортивні журналісти та експерти все частіше починають готувати вболівальників до «єдино правильного» рішення — призначення італійського фахівця Андреа Мальдери. Головна перевага цього кандидата — давня дружба з нинішнім очільником УАФ Андрієм Шевченком.
Мальдера — чудовий аналітик, він працював у структурах «Мілану», «Брайтона» та допомагав Шевченку в українському штабі. Проте є один ключовий нюанс: він ніколи в житті не керував дорослою футбольною командою як головний тренер.
Микола Томенко звертає увагу на те, як медіа намагаються зліпити з італійця «ідеального патріота», висуваючи на перший план аргументи, які взагалі не стосуються футбольної тактики.
«Останнім часом наші неупереджені футбольні медіа звертають увагу на інші чесноти майбутнього очільника збірної України: його тату з тризубом та готовність працювати в Україні. Дійсно, на тлі щасливого закордонного життя Андрія Шевченка і Сергія Реброва та їх родин, готовність Мальдери певний час бути в Києві — це вже, як подвиг!» — іронізує Микола Томенко.
Старі граблі та забуті обіцянки
Для українського футбольного закульісся такі призначення, на жаль, не є новинкою. Томенко нагадує, що зовсім нещодавно збірну вже очолював тренер, чию кандидатуру лоббіювали не через професійні здобутки, а через високі кабінети на Банковій.
Громадський діяч проводить паралель із політичними обіцянками нинішньої влади. Адже свого часу Володимир Зеленський, ідучи в президенти, називав кумівство у політиці однією з найбільших бід країни. Проте у футболі ця схема продовжує працювати на повну потужність завдяки зв'язкам керівника Офісу Президента Єрмака та його оточення у Верховній Раді.
Коли збірну очолить той, хто живе проблемами своєї країни?
Головне питання, яке ставить Томенко — чому керівництво УАФ вперто ігнорує власних, українських фахівців, які не виїхали за кордон, а залишаються вдома під час війни. В Україні є достатньо відданих футболу людей із серйозними тренерськими досягненнями, які довели свій патріотизм не татуюваннями, а вчинками.
«Я все чекаю, коли нашу НАЦІОНАЛЬНУ ЗБІРНУ очолять не іноземні заробітчани чи наші резиденти, а ті, хто у свій час прославляли футбольну Україну, мають належні тренерські досягнення, а нині живуть та працюють у воюючій за свою волю та незалежність Україні», — підсумовує Микола Томенко.
Поки вболівальники чекають на видовищну гру та перемоги, український футбол, схоже, знову обирає шлях закритих кулуарних домовленостей, де особиста відданість керівництву важить більше, за реальний досвід великих перемог.
