Ігор Бездух - десантник зі Львова, захищав Україну в АТО в 2014-2015 роках, ділиться труднощами, з якими йому довелося зіштовхнутися на війні.

- Якщо б я не потрапив у десантний батальйон або ж взагалі не зміг потрапити в Збройні сили України, то все одно пішов би захищати Україну, - каже Ігор.

Розповідає, що його 80 бригада поїхала на завдання 8 березня. Коли він про це дізнався, то відразу вирішив піти служити. Але у військкоматі йому сказали, що він занадто старий, хоча тоді йому був всього 41 рік. Але на свій день народження - 21 липня - він отримав неймовірний подарунок - повістку. 

Ігор Бездух

Коли приїхав на Схід, то у нього була неймовірна ейфорія і він думав, що все буде набагато простіше. Але виявилося, що все не так просто.

-Вперше прилетів нам "привіт" з Росії з установки, тоді горів й асфальт. Потім почали атакувати наш БТР, в якому було 19 десантників. На жаль, жоден з них не повернувся з бою. В даний час, аналізи ДНК ще не ідентифікували всіх загиблих.

Розповідає про ситуацію, коли вийшли з двома танками з блокпоста під Металістом. І, як вранці вони вийшли з "кільця", то прийшла незрозуміла команда від першого танка повернутися назад. Вони тоді ще не розуміли, чому. А коли повернулися, то їх чекали танкісти з наметами і 20 розділ "Айдара". Тоді його бригада дізналася, що айдаровці потрапили в засідку із 24 хлопців вижило лише 4. Один з них підповз, щоб попередити про небезпеку.

В той день Ігоря поранили вперше, о 5 ранку. Але він не відчував болю, так як пообіцяв всім, що вони виберуться. Тоді в БТРі Ігоря загинуло 5 осіб.

- Єдиний страх я випробував, коли ми виїхали на місце, яке тримала четверта рота. І тоді піднявся наш боєць з 26 "мухою" (РПГ-26) на плечі і націлив його на нас. Це був такий страх. Бо що мені залишалося? Пригнути з мосту з розбитим БТРом і пораненими хлопцями? Вони б не виплили і їх би там не знайшли, - продовжує Ігор

- Спочатку була думка розстріляти його. Але тоді мені прийшло в голову крикнути  нашому наводчику підняти дуло танка вгору, вертикально. Це означало, що ми не будемо вести вогонь. І тоді боєць, який навів на нас "муху", опустив зброю і показав, щоб ми проїжджали. Тоді я був готовий його розцілувати.

Розповідає, що після повернення йому було важко адаптуватися. Протягом місяця тільки 2 рази виходив з дому, мало розмовляв і взагалі не хотів нікого бачити.

За станом здоров'я він не зміг вже проходити службу в рідній бригаді і його замінив син, а сам Ігор тепер працює в обласному військовому комісаріаті.

Зараз його найбільше дивує, що коли був набыр строковиків, то на Львівщині не змогли зібрати 500 бійців, хоча це і центр патріотизму. У всіх були свої відмовки.

Для мене особисто всі люди діляться на три категорії: 1) ті, які воюють, 2) ті, що допомагають, 3) ті, які не заважають. Решта - це просто вороги, - визнає Ігор Бездух.