Сьогодні, 6 червня, виповнюється рівно 219 років з того часу, як народився один із легендарних поетів Олександр Сергійович Пушкін. Походив він із родини дворян, небагатої, але близької до літературних кіл тодішньої Москви.

Із вихованця ліцею у поети: як народився талант Пушкіна

У 12 років його віддали в Царськосільський ліцей - інноваційне для того часу навчальний заклад, який забезпечувало кращу освіту підростаючому поколінню. Там хлопець провчився шість років, знайшов справжніх друзів, почав формувати власний поетичний стиль і отримав перше визнання.

Всупереч розхожій думці, після закінчення ліцею Пушкін не присвятив усього себе виключно поезії, а вступив на службу, як і інші випускники. У 18 років він став колезьким секретарем в Колегії іноземних справ. Однак залишив її вже через три роки: в 1820 році за неналежне утримання віршів Пушкіна відправили на Південь, вже влітку 1824 року поета остаточно звільнили і заслали в маєток Михайлівське в Псковській губернії, де він провів два роки - до коронації Миколи I.

Повернення із заслання було тріумфальним: суспільство визнало його одним з головних подій нового царювання. У 1828 році на одному з московських балів поет познайомився з Наталією Гончаровою і через рік зробив їй пропозицію. Він поїхав в діючу армію Івана Паскевича на Кавказ, куди його гнала "мимовільна туга".

Навесні 1830 Пушкін повернувся в Москву і отримав довгоочікуване згоду, однак численні переговори про посаг саме весілля відстрочили. У серпні цього ж року помер дядько Пушкіна, Василь Львович, і поет відправився в Болдіно, щоб вступити у спадок.

Популярні новини зараз

У Харкові вшанували пам'ять загиблих в авіакатастрофі АН-26 під Чугуєвом: квіти, сльози і сотні небайдужих

У Києві голий псих влаштував різанину в центрі міста

Ексчоловік Ані Лорак Мурат Налчаджіоглу одружується, поки колишня святкує 7 річницю: як виглядає його наречена

Після скандалу в Києві Instasamka "присмокталася" до тіла в капюшоні: на це дивляться наші діти

Показати ще

Під час Болдинської осені Пушкін завершив основну роботу над романом у віршах "Євгеній Онєгін". Він виявився не тільки одним з найзнаменитіших творів російської літератури - роман перевели майже на двадцять мов.

У лютому 1831 року Олександра Пушкіна нарешті одружився з Наталією Гончаровою. Потім повернувся на службу в якості історіографа і тому почав все частіше звертатися до прози і історичного жанру.

Восени 1836 Пушкін перебував у пригніченому стані: після смерті матері поет вів нескінченні переговори з зятем про розподіл маєтку, намагався підтримувати на плаву видавництво, загруз у боргах. Ситуацію ускладнили нарочито явні і наполегливі залицяння кавалергарда Жоржа Дантеса за Наталією Гончаровою, які викликали неймовірну кількість найбрудніших пліток в суспільстві.

Він послав прийомному батькові Дантеса "надзвичайно образливого листа", яке і стало формальним приводом для дуелі, яка відбулася 27 січня 1837 року на Чорній річці. Куля перебила шийку стегна Пушкіна і проникла в живіт. Для того часу подібне поранення було смертельним, про що сам поет знав. Через кілька днів, 10 лютого, Олександр Пушкін помер від перитоніту.

Дивіться: А. С. Пушкін - Біографія великого письменника

Найкраще з поезії Пушкіна (текст в оригіналі)

"Узник"

Сижу за решёткой в темнице сырой.

Вскормленный в неволе орёл молодой,

Мой грустный товарищ, махая крылом,

Кровавую пищу клюёт под окном,

Клюёт, и бросает, и смотрит в окно,

Как будто со мною задумал одно;

Зовёт меня взглядом и криком своим

И вымолвить хочет: «Давай, улетим!

Мы вольные птицы; пора, брат, пора!

Туда, где за тучей белеет гора,

Туда, где синеют морские края,

Туда, где гуляем лишь ветер... да я!..»

*****************************************************

"Что в имени тебе моем"

Что в имени тебе моём?

Оно умрёт, как шум печальный

Волны, плеснувшей в берег дальный,

Как звук ночной в лесу глухом.

Оно на памятном листке

Оставит мёртвый след, подобный

Узору надписи надгробной

На непонятном языке.

Что в нём? Забытое давно

В волненьях новых и мятежных,

Твоей душе не даст оно

Воспоминаний чистых, нежных.

Но в день печали, в тишине,

Произнеси его тоскуя;

Скажи: есть память обо мне,

Есть в мире сердце, где живу я...

*****************************************************

"Я памятник себе воздвиг нерукотворный…"

Я памятник себе воздвиг нерукотворный,

К нему не заростёт народная тропа,

Вознёсся выше он главою непокорной

Александрийского столпа.

Нет, весь я не умру - душа в заветной лире

Мой прах переживёт и тленья убежит -

И славен буду я, доколь в подлунном мире

Жив будет хоть один пиит.

Слух обо мне пройдёт по всей Руси великой,

И назовёт меня всяк сущий в ней язык,

И гордый внук славян, и финн, и ныне дикой

Тунгуз, и друг степей калмык.

И долго буду тем любезен я народу,

Что чувства добрые я лирой пробуждал,

Что в мой жестокий век восславил я свободу

И милость к падшим призывал.

Веленью божию, о муза, будь послушна,

Обиды не страшась, не требуя венца;

Хвалу и клевету приемли равнодушно,

И не оспаривай глупца.

*****************************************************

"Пророк"

Духовной жаждою томим,

В пустыне мрачной я влачился,

И шестикрылый серафим

На перепутье мне явился.

Перстами лёгкими как сон

Моих зениц коснулся он:

Отверзлись вещие зеницы,

Как у испуганной орлицы.

Моих ушей коснулся он,

И их наполнил шум и звон:

И внял я неба содроганье,

И горний ангелов полёт,

И гад морских подводный ход,

И дольней лозы прозябанье.

И он к устам моим приник,

И вырвал грешный мой язык,

И празднословный и лукавый,

И жало мудрыя змеи

В уста замершие мои

Вложил десницею кровавой.

И он мне грудь рассёк мечом,

И сердце трепетное вынул,

И угль, пылающий огнем,

Во грудь отверстую водвинул.

Как труп в пустыне я лежал,

И бога глас ко мне воззвал:

"Восстань, пророк, и виждь, и внемли,

Исполнись волею моей,

И, обходя моря и земли,

Глаголом жги сердца людей".

*****************************************************

"Письмо Онегина к Татьяне"

Предвижу всё: вас оскорбит

Печальной тайны объясненье.

Какое горькое презренье

Ваш гордый взгляд изобразит!

Чего хочу? с какою целью

Открою душу вам свою?

Какому злобному веселью,

Быть может, повод подаю!

Случайно вас когда-то встретя,

В вас искру нежности заметя,

Я ей поверить не посмел:

Привычке милой не дал ходу;

Свою постылую свободу

Я потерять не захотел.

Ещё одно нас разлучило...

Несчастной жертвой Ленский пал...

Ото всего, что сердцу мило,

Тогда я сердце оторвал;

Чужой для всех, ничем не связан,

Я думал: вольность и покой

Замена счастью. Боже мой!

Как я ошибся, как наказан!

Нет, поминутно видеть вас,

Повсюду следовать за вами,

Улыбку уст, движенье глаз

Ловить влюблёнными глазами,

Внимать вам долго, понимать

Душой всё ваше совершенство,

Пред вами в муках замирать,

Бледнеть и гаснуть... вот блаженство!

И я лишён того: для вас

Тащусь повсюду наудачу;

Мне дорог день, мне дорог час:

А я в напрасной скуке трачу

Судьбой отсчитанные дни.

И так уж тягостны они.

Я знаю: век уж мой измерен;

Но чтоб продлилась жизнь моя,

Я утром должен быть уверен,

Что с вами днём увижусь я...

Боюсь: в мольбе моей смиренной

Увидит ваш суровый взор

Затеи хитрости презренной -

И слышу гневный ваш укор.

Когда б вы знали, как ужасно

Томиться жаждою любви,

Пылать - и разумом всечасно

Смирять волнение в крови;

Желать обнять у вас колени,

И, зарыдав, у ваших ног

Излить мольбы, признанья, пени,

Всё, всё, что выразить бы мог,

А между тем притворным хладом

Вооружать и речь и взор,

Вести спокойный разговор,

Глядеть на вас весёлым взглядом!..

Но так и быть: я сам себе

Противиться не в силах боле;

Всё решено: я в вашей воле,

И предаюсь моей судьбе.

Дивіться: Олександр Пушкін. Ні, весь я не помру ...

Як повідомляв портал "Знай.ua", стало відомо про самогубство легендарного українського режисера.