Пішов 4-й рік, як на території України утворилися дві квазі-республіки - так звані ДНР і ЛНР.

За допомогою соціальних мереж "Знай.ua" дізнався, як живеться тамтешнім мешканцям, і на що вони розраховують надалі.

Ще в 2015 році Київський міжнародний інститут соціології провів дослідження на територіях, які не підконтрольні Україні. Результати багатьох просто шокували - вже тоді 50% респондентів хотіли повернутися до складу України.

Зараз багато жителів говорять - такий відсоток тільки зріс. За словами деяких очевидців, до 90% людей хотіли б повернутися до складу України і жити, як раніше. Причина: життя під обстрілами і тривала невизначеність.

«Багато моїх знайомих і колег голосували на тому злощасному референдумі про те, щоб приєднатися до Росії. Але пішов четвертий рік війни. Ми живемо в ізоляції від усього світу, нас ніхто не визнає, Росія нікому не допомогла, лише зрідка підкидає подачки у вигляді гуманітарки. Більшість жалкують про те, що тоді голосували, багато людей запевняють, що ходили на виборчу дільницю виключно за пайком», - розповідає Анна, медсестра з Донецька.

Популярні новини зараз

У Києві відкрили суперлікарню для пацієнтів з коронавірусом: "Не ремонтували півстоліття"

Синочок Тіни Кароль вразив маму дорослим виглядом і чоловічим вчинком, все своїми руками: "Гордість..."

Українська Кардашьян закрилася у примірювальній магазину і почала "любити" себе

Відмовився від громадянської панахиди, сам ніс труну на плечах: Бондарчук дивно повівся на похороні матері

Показати ще

Не дивлячись на всі зусилля російської та місцевої пропаганди, все частіше на території невизнаних республік лунають крики невдоволених громадян. Втім, заявити щось на повний голос важко - тому такі обурення звучать найчастіше в особистих розмовах.

«Кожен день нам розповідають і показують, як в Україні все погано - і ціни підняли, і тарифи підняли, ось і соціальні мережі хочуть заборонити. Але я спілкуюся зі своєю сестрою, яка живе в Черкаській області. Я сама родом звідти, але останні 20 років живу тут. Так, ціни піднялися, але у нас в 2-3 рази все одно вище. Так, пенсії маленькі - зате їх платять регулярно, а ми чекаємо подачок і гуманітарки. Так, ціни на комунальні послуги великі - але є система субсидій. А з приводу заборон моя сестра тільки сміється: у багатьох є супутникові тарілки - дивись, що хочеш і що душа забажає. Там люди живуть, а ми існуємо. Навіщо мені все це на старості років потрібно? Я просто дожити хочу - спокійно, під захистом держави», - каже пенсіонерка з Луганська, представившись Галиною Іванівною.

Жінка зізнається, що часто спілкується з родичами з України.

«Запитую у сестри - у вас там, кажуть, бандерівці. Вона мені відповідає: «Галя, ну які бандерівці, в нашому селі всі як були свої, так і залишилися. Буває, посварилися за загальним столом про політику, говоримо один на одного сепар і правосек жартома, та й все». Кажу - у вас там Московський патріархат хочуть заборонити. Вона мені: «Галя, в нашому селі церква Московського патріархату, в сусідньому селі - Київського патріархату, є ще Свідки Єгови, суботники, п’ятидесятники - хто куди хоче, той туди і ходить молитися. Сусід он навіть привіз якусь дружину з Одеси - вона взагалі в хустці закутана вся ходить, мусульманка, мабуть. Про що ти говориш?» - розповідає пенсіонерка.
Найгірше - військова атмосфера і домінування людей зі зброєю. Вона тут нагадує довоєнні часи.

Багато бойовиків - вчорашні гопники, яким просто дали в руки зброю.

«Вважають себе захисниками і поводяться відповідно», - каже Анна з Донецька.
А останнім часом «керівництво республік» закликає рядових громадян бути пильними - з території України, мовляв, засилають шпигунів. Так що за ближнім потрібно стежити. Система доносів розвинена добре.

«Можуть підійти просто на вулиці озброєні люди і попросити показати вміст сумки. Я розумію, щоб це була міліція або спецслужби - але ніхто нікому не представляється. Просто на вулиці підійдуть незнайомі люди зі зброєю і попросять розстебнути сумку - і ти зобов'язаний підкоритися, навіть не знаючи, хто ці люди», - каже Анна.

«Ситуація стабільна, місто живе. Місто дуже чисте, прибране, дороги ремонтуються, розмітка всюди свіжа, комунальники працюють, не покладаючи рук, всюди реклама навчальних закладів, важливих міських подій, соціальних заходів», - приблизно так пишуть російські журналісти, передаючи свої враження від побаченого в Донецьку.

Йдеться, звичайно ж, про Донецьк. У Горлівці, Дебальцевому, Шахтарську або Сніжному ситуація куди гірша.

Так і в самому Донецьку життя розділилося - якщо в центрі все спокійно і красиво, то такі райони, як Київський, Петрівський, селище Жовтневе - це пряма протилежність. Там люди щодня піддаються обстрілу, з інфраструктури не працює практично нічого, а діти і люди похилого віку живуть по підвалах.

У багатьох, хто відвідав Донецьк, виникає дивне двояке відчуття: в центрі міста люди розважаються, ходять у театри і в ресторани, на околиці міста люди сидять під обстрілами без світла та води.

Багато людей до такого контрасту вже звикли.

Паспорти невизнаних республік - це, скоріше, фікції. Ними неможливо скористатися практично ніде. Люди, які отримали такі паспорти, при необхідності використовують український паспорт - з ним можна виїхати за межі «республік», отримати хоч якісь права.

«Якщо потрібно укласти якусь угоду - всі намагаються її здійснити на території, підконтрольній Україні. Наприклад, продати або купити квартиру, зареєструвати шлюб. Республіки республіками, бойовики завтра-післязавтра поїдуть геть - а ти віддаси велику суму грошей за житло, а потім будеш носитися з папірцем від ДНР, що це твоя квартира. І кому ти що доведеш у такому випадку?» - резонно запитує чоловік.

Зараз найбільше турбуються батьки школярів - адже на носі випускні, вручення атестатів та вступ до ВНЗ.

«Можна, звичайно, поступити до місцевого ВНЗ - але кому потрібен диплом із ДНР? Тільки самій ДНР. А хочеться, щоб у дитини була якась перспектива в житті. Багато батьків випускників орієнтовані або на Україну, або на Росію - щоб дитина навчалась там. У кого є зв'язки в Росії - везуть дітей туди. Російський атестат котирується у всьому світі, але багато хто розуміє, що з російським дипломом діти зможуть знайти роботу тільки в Росії. Куди перспективніше в цьому плані Україна. З отриманням безвіза багато хто розглядає варіант, щоб діти навчалися саме в Україні. Дочка моїх знайомих вступила в минулому році, в цьому році вже їде до Англії на стажування. Батьки переконані, що їхній дитині буде комфортніше в Європі», - розповідає Михайло.

Майже всі з опитаних розповідають, що ціни в невизнаних республіках московські, а от зарплати немає.

«На ринку присутні товари з Росії, з України, з Білорусі - але ціни на них у 2-3 рази вищі, ніж в решті України. Постачальники прямо говорять, що везти продукцію доводиться об’їзними шляхами, і всі витрати включають у ціну товару», - каже Анна з Донецька.

Найбіднішим, пенсіонерам, інвалідам та багатодітним,  керівництво «республік» виділяє деяку гуманітарку. Решта - просто виживають.

«Зарплати залишилися на тому ж рівні, плюс отримують люди їх нерегулярно. Багато людей тримаються за свою роботу, боячись втратити і цей невизначений шматок хліба. Саме тому в Донецьку метуть, кладуть асфальт, щось постійно ремонтують», - констатує наша співрозмовниця.

З банками, банкоматами, картками справи дуже погані. Кілька російських банків, які зайшли на ринок, ситуацію не рятують. Наприклад, той же «деенерівський» Центральний республіканський банк.

При цьому в ОРДЛО вже всі знають, що керівництво «республік» активно знімає свої вклади з рахунків у  банках і переводить їх в Росію. Адже завтра-післязавтра ці території знову повернуться під контроль України, а бойовикам і терористам не буде місця серед мирних жителів. Розуміють це і рядові бойовики, тому останнім часом почастішали випадки дезертирства.

Багато хто звик викручуватися - за рахунок неокупованої частини України.
"Збираються в складчину, їдуть через блокпости в Україну і там вирішують усі справи - закуповуються продуктами, роблять платежі, міняють гроші, якщо потрібно, проводять багато операцій.

У Росії з українським паспортом це зробити на порядок важче і дорожче. На «материковій» Україні в допомозі практично не відмовляють".

«Майже всі люди, які побували на неокупованій частині України, починають плакати. Там люди добрі, жаліють, можуть допомогти продуктами або одягом, та й армія зовсім не схожа на карателів. Моя сусідка голосувала на референдумі проти України, а потім вирішила бігти до родичів, коли стало тяжко. Вона - стара жінка. Так на тому боці на блокпосту її солдати нагодували, тепло одягли і довезли до найближчого поселення, а там волонтери забрали, завезли бабусю до родичів. Уже потім вона розплакалася: «Та нема тут ніяких бандерівців, це ж наші хлопці, наші люди!» - розповідає Анна.

Багато жителів Пісок пам'ятають, як українська армія підгодовувала місцевих дітлахів із власних пайків.

Такі дрібниці з української сторони змінюють думку багатьох. Одна справа - пропаганда по телевізору про розіпнутих хлопчиків; інша справа, коли український солдат тобі свій шматок хліба віддає.

90% жителів "республік" хочуть повернутися в Україну, багато хто з тих, хто голосував на референдумі, вже пошкодували про своє рішення. Не допомагає вже навіть шалена пропаганда під дулом автомата і російська гуманітарка. Люди хочуть стабільності, а вона можлива тільки в державі, а не в квазі-республіках, що утворилися на тлі війни.

«Може б Ви через своє видання сказали, що ми дуже чекаємо тут Україну?» - запитують наостанок наші співрозмовники з окупованих територій.

«А як же натовп народу на похоронах Мотороли?» - питаю наостанок я.

«На похорони Мотороли прийшло 20% людей, які втечуть у Росію, як тільки сюди увійде Україна. Решта 80% людей намагаються вижити і моляться, щоб Україна повернулася якомога швидше», - зазначив наш співрозмовник Михайло.

Зараз ні в кого не виникає сумніву, що рано чи пізно ОРДЛО повернеться під контроль України. Шкода тільки, що серед місцевого населення це розуміння прийшло після загибелі тисяч українських хлопців і мирних мешканців. Прості істини не повернуть сотням сиріт їхніх батьків, і дітлахи ніколи не забудуть тих жахів війни, які їм довелося пережити.