Скульптори зі Львова Сергій Якунін і Василь Заляско в ексклюзивному інтерв'ю "Знай.ua" розповіли про те, як у художників України просто відібрали все майно, назвали винних і поділилися своїми планами про те, що робити з такою несправедливістю.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяСпочатку хочу запитати, чому ви зараз в Києві і, що відбувається у Львові, Сергій?
Василь Заляско: У Львові сталася та проблема, з якою ми вже давно боремося. Це Ганебне розбазарювання майна Національної спілки художників України. Сталося так, що наші майстерні, наші магазини, наші салони просто почали кудись зникати. Без нашого відома. Коли ми почали піднімати це питання, нас просто виключили з союзу.
Скільки людей виключили?
Виключили 5 осіб. Без суду і слідства. Нам навіть не дали можливості захистити себе, аргументувати наші дії. Нас просто взяли і виключили, тому що ми задавали незручні питання. Тому що ми хотіли дізнатися, що з нашим майном, де воно, де гроші від продажу майна, на яких вони рахунках. Нам ніхто ніякої інформації не давав, жодних документів не було.
Сергій Якунін: Серед тих, кого виключили з союзу, є заслужені люди, народні художники. Люди, у яких багато премій, гідні люди, можна навіть перерахувати: Вікторія Ковальчук, Василь Угляр, Дмитро Парута. Виключили нас, навіть не запросивши і не давши можливості розповісти нам про свою проблему.
Як ви дізналися, що вас виключили? Вам подзвонили або лист надіслали?
Ні, нам наші колеги з Харкова подзвонили і сказали.
Василь Заляско: Вони запитали: "Друзі, що у вас відбувається? Вас виключили з Союзу художників, ви хоча б знаєте про це?.."
Ми були здивовані і шоковані. Тільки через місяць після того, як наші колеги нам сказали, прийшли конверти з повідомленням, що на раді голів союзу - це голови обласних організацій, 27 осіб - не знаючи нас, не знаючи проблеми, без нашої присутності, а не чуючи іншу сторону, нас одноголосно виключили.
Сергій Якунін: Обласним головам було сказано, що ми їх проігнорували. Хоча нас самих не повідомили. Тобто, немає людей - немає проблеми.
Чи можна за статутом виключати людей за те, що вони мають якісь зауваження до керівництва? Як вони це аргументували?
Василь Заляско: Розумієте, процедура, як прийняття, так і виключення зі спілки відбувається за певною послідовністю. Спочатку рішення повинна прийняти обласна організація. Тобто, це мала бути конференція або зустріч. Правління повинно було подати заяву або лист до Києва. І тільки там голови спілок повинні приймати рішення. Процедура має бути такою.
Тобто, тут є порушення на місцевому рівні, тому що вас не збирали?
Так, нас не збирали, у Львові це питання взагалі не стояло.
Виходить, керівництво поїхало до Києва і все вирішило саме?
Так, саме так. Ми стали їм неугодними, і "немає людини - немає проблеми".
Чи плануєте ви оскаржити рішення, або вже це зробили? Щоб вас знову включили в союз?
Сергій Якунін: Союз - це окрема розмова. В першу чергу йдеться про майно, якого у Львові досить багато. У нас є повний список.
Василь Заляско: Це величезне майно і цілий творчо-виробничий комплекс, я б сказав. Так само це була торгова мережа у Львові: це магазин-салон, художньо-виробничий комбінат, культурні й графічні майстерні - це дуже великий майновий комплекс. Йдеться про десятки, сотні тисяч квадратних метрів. Це величезні гроші. Все це знаходиться в центральній частині Львова. Це гектари землі.
Сергій Якунін: І раптом вони зникають, і ми не знаємо, де музеї та де гроші. Тобто, у нас головне питання саме це. І коли ми вийшли на рівень Києва, до нас приєдналося багато послідовників: і виявляється, така проблема існує і в Києві, і в Дніпрі, і в Харкові, і в Донецьку, і в Одесі. Це велике коло.
Василь Заляско: Така проблема Національної спілки діє по всій Україні. Просто люди звикли мовчати про це. А ми це питання підняли, і, як виявилося, це дуже велика проблема по всій Україні.
Як це було раніше? Тобто, до того, як почали це майно продавати? Ви користувалися цим майном? Адже воно було дано Спілці художників ще в 1991 році?
Сергій Якунін: Ні, це було ще при союзі.
Виходить, це майно належить союзу? Воно не належить ні місту, ні муніципальній владі, тільки союзу?
Василь Заляско: Розумієте, в 2008 році, коли президентом був Ющенко, був прийнятий Закон "Про повернення всього майна творчим спілкам". Тобто, союз складається з регіональних підрозділів, і у нас, у Львові є Львівська обласна організація. Це окремий структурний підрозділ, він має юридичну адресу, це як юридична особа. І майно належало Львівській обласній організації спілки художників України. Потім, я не знаю, як так сталося, але глава одноосібно передав усе майно у владу Києва. Тобто, Львівська обласна організація, в його обличчі, відмовилася від цього майна, і передала все в Київ. Нам розповідали, що були і погрози, і рейдерські захоплення. І, начебто, вони віддали все це майно до Києва.
Але це все-таки обласна організація, і у нас навіть у статуті сказано, що обласна організація має вплив, вона може вирішувати, як цим майном розпоряджатися. Про продаж, звичайно, є пункт у статуті, це вирішується або зборами, або конференціями.
Це майно було передано, але не було нікому продано? Тобто воно перейшло із влади Львівської організації в Національну?
Так, саме так. З одного боку, це правильно, адже складніше продати майно або рейдерське захоплення організувати, коли воно належить Національній спілці. Адже воно під прикриттям країни. Але, як виявилося, саме керівництво Національної спілки, як я розумію, вирішило, що майно стало баластом, і вирішило його продавати, віддавати за юридичні послуги. Вони роблять собі такі схеми й успішно розбазарюють все це майно.
Чи має право Національна спілка в Києві продавати це майно? Чи є таке в статуті? Або майно повинно бути тільки у вашому розпорядженні, як художників?
Сергій Якунін: За статутом, має бути, це прописано. Але вони вже переписали тричі статут саме під себе.
Василь Заляско: Розумієте, майно, за статутом, має використовуватися в цілях художників. Це для майстерень, це для торгових майданчиків. Повинно бути так, щоб майно працювало для блага художників, але вони вже кілька разів переписали статут. І після цього роблять різні махінації, кажуть: "Нам це невигідно". Хоча вони не питають навіть членів союзу. І в такому складі, як зараз ця організація працює, по-моєму, це ганебно, так робити не можна. Потрібно це якось реорганізувати.
Чи є зараз можливість у кожного з львівських художників мати площу, де він буде працювати?
Сергій Якунін: Ну ось наші майстерні працюють роки зо два, і тут ми дізнаємося, що вони продані.
Ви тоді були ще в союзі?
Ми все ще там. Ми не хочемо звідти виїжджати, хочемо почути пояснення. І, в свою чергу, керуючий майном Оленчин приїхав, позрізав замки, повибивав двері. Хворим людям, які не могли прийти, він позрізав замки. І це вже кілька разів відбувається. Ось такий зараз стан майстерень.
Як це сталося? Ви в один день прийшли в майстерню і просто не змогли туди потрапити?
Василь Заляско: Так, але перед цим історія почалася з того, що ми не знали, в якому стані взагалі знаходиться все майно. Ми писали запити до Києва, зверталися до голови Обласної організації. Нам говорили, що нічого не покажуть. І коли ми написали звернення до Національної спілки, нам прийшла відповідь, що ще в 2011 році наші майстерні були віддані за юридичні послуги керуючому майном, Оленчину Ростиславу.
Розумієте, ми навіть не знали про це. Хоча нам розповідали, що все це наше, ми будемо щось розвивати, щось робити.
Тобто ваше майно було передано, як гонорар за юридичні послуги?
Начебто, там були якісь рейдери, які захопили наші майстерні. І він з ними судився-судився. Але тоді постає питання, якщо у одного відібрали, а другому віддали, то яка участь художника тут?
Сергій Якунін: Нам не дали можливості їх купити або орендувати. Але потім ми дізнаємося, що майстерні продані вже як 6 років.
Василь Заляско: І так само з рештою майна. У нас був художньо-виробничий комбінат. Це 1,5 тисячі квадратних метрів у центрі міста, це величезні гроші. І Київ дає відповідь, нібито напрямок у Львові - це проголосовано, і на основі цього вони його і продають. Але це було зроблено з трьома голосами з 12-ти. І вони продають це за 12 з половиною мільйонів, де гроші, ми не знаємо. Це якісь тіньові схеми. Хто набувач, ми теж не знаємо. Документів ніяких немає. Київ дає відповідь, що ми, за таких обставин, з цих 12 мільйонів 5 даємо Львівській організації. А 6,5 вони витрачають на ремонт творчої бази в Чернігівській області. Але на рахунку Львівської спілки нуль. Де гроші, невідомо.
Чи була зараз потрібна ця площа художникам? Чи можете ви її ефективно використовувати? Є чим заповнити вам цю площу?
Сергій Якунін: По-перше, могли б дати просто майстерні в цьому будинку. Адже зараз багато молодих людей, які в цьому мають потребу.
Василь Заляско: Політика союзу така, що вони просто не заохочують, щоб художники працювали, вони не хочуть, щоб художники використовували цю площу. Простіше її продати або здати в оренду комусь іншому. Наприклад, наша фабрика - це 11 чи 14 тисяч квадратних метрів, це величезна площа, 2,5 гектара землі. Половина в оренді під різні офіси, під майстерні, які займаються ремонтом автомобілів, стоянки. Тобто самим художникам там практично нічого немає.
Людей не намагаються зацікавити, а заганяють в нелюдські умови, в якісь підвали. Люди повинні себе обмежувати в чомусь. А там - прекрасні умови, прекрасні приміщення, там є все.
Сергій Якунін: Майстерням були передані печі, скульптурні печі, все було на повній потужності і все працювало. За той період часу, поки Оленчин керує цим, зрізано все, верстати були вивезені на металобрухт.
Тобто воно вже непридатне для користування художниками?
Можна відновити, але потрібно знати, чиє це майно.
Я ще з публікації видно, що є об'єкти, які належать союзу, а земля під ними належить Оленчину, який і є керівником, що і повинен був вирішувати ці проблеми.
Василь Заляско: Так, наприклад, у нас є земельна ділянка в центрі міста, на Мішкевича, 9. Саму ділянку місто продало Антонову. А фундаменти цей Ростислав Оленчин якимось чином відсудив, і йому місто продає їх за 33 тисячі грн. Він стає їх власником. Це один об'єкт.
Потім, у Стрийському парку він так само є власником. Земля, можливо, належить навіть місту, а сама будівля належить Оленчину. І цілий ряд нашого майна став власністю керівного майном.
Я знаю, що 12 жовтня був круглий стіл, де ви вже в Києві обговорювали ці проблеми. Хто там був присутній, і чи є рішення цієї проблеми?
Були присутні дуже багато журналістів, багато молодих людей, яким не байдужа Спілка художників. Чи буде вона в такому стані, або в якомусь іншому. Я думаю, що вчора обговорювали питання створення альтернативного союзу. Тому що особисто я не хочу перебувати в одному союзі з людьми, які так ганебно все розбазарюють. Мені, як людині, некомфортно з такими бути в одному союзі. Тому, я думаю, що буду особисто ініціювати створення нового союзу, де будуть молоді люди. Але, один важливий нюанс: щоб це наше майно належало союзу, на користь суспільства і всієї країни, а не просто так, щоб це було власністю однієї людини.
Як ви це вирішуєте юридично? Чи є якісь позови від вас? Що там взагалі відбувається?
У міліції є кримінальна справа, і вона начебто йде. Кримінальна справа подана щодо майнового права, але чомусь все робиться дуже повільно. Вже були звернення від народних депутатів, щоб якось прискорити процес. Ми вже більше року боремося з цим. Хочеться, щоб винні були покарані і повернули майно.
