Несподіваних обертів набрав український флешмоб у соцмережах під хештегом #НеБоюсьСказати. Дівчата, а інколи і хлопці, розповідають про різні випадки ґвалтування, побиття та іншого насилля над собою: морального, сексуального, фізичного.

Кореспонденти порталу "Знай" поспілкувались із столичним психологом Ганною Кириленко. Вона розповіла про феномен флешмобу, його впливу на соціум, про тих, хто іще мовчить про насилля над собою та про причини таких явищ у суспільстві, як ґвалтівники та агресори.

Українки не говорять відверто про насилля над собою

"Резонанс, який викликав флешмоб #НеБоюсьСказати означає, що це - нехарактерно для українського суспільства і є абсолютним ноу-хау. Це - цікавий феномен, пов'язаний із явищем соціальних мереж", - розповіла Ганна Кириленко.

За її словами, навіть якщо людина говорить, що пережила це і у неї все гаразд, насправді, це далеко не так. Вона вже травмована, і це впливає на формат відносин із близькими, дітьми, коханими.

Популярні новини зараз
Дають лише 3 дні: в Україні змінилися правила повісток поштою, що це змінює для чоловіків Коли скасують графіки відключення світла: хто та як формував черги Зміни в правилах обміну валюти: заначка може перетворитися на розчарування Пенсіонерам "навісять" новий фінансовий тягар: ніяких пільг не чекайте
Показати ще

У зґвалтування немає терміну давності

Якщо це було давно, це впливає скоріше на достовірність. Це - ніби захисна реакція. Травмуючі події поступово витісняються, активно забуваються і людина інколи навіть під гіпнозом не може згадати подробиці.

"У піковому травматичному досвіді будуть змінюватися акценти, деталі, людина почне раціоналізувати з точки зору досвіду, інакше інтерпретувати. За кілька років може вирішити, що сама винна, або навпаки, що це сталось дуже раптово і попередніх передумов не було", - додала психолог.

Читайте також: Вчені придумали, як стерти неприємні спогади

На її думку, навіть якщо сам біль притупився, до кваліфікованого спеціаліста все одно варто звернутись. Гарним помічником може стати також групова терапія, коли, наприклад, жінки збираються разом і розповідають власні історії, підтримують одна-одну.

Якщо розповісти "не тій" людині, можна травмуватись ще більше

У кризовій психотерапії є таке поняття, як "безпечна людина". Це може бути мама, сестра, друг, подруга. Але важливо, обрати того, хто не нашкодить ще більше. Щоб співчутливо вислухала, не проігнорувала, не почала звинувачувати або аналізувати.

Коментарі до власної історії у Facebook краще не читати

"Феномен соцмереж у тому, що ті, хто написали про свій досвід під хештегом #НеБоюсьСказати, можуть отримати як колосальну кількість підтримки, так і негативні коментарі, зіткнутися із нерозумінням з боку деяких знайомих. Через них може повернутись відчуття беззахисності, статись ретравматізація", - продовжила Ганна.

За її словами, декому буде комфортніше і корисніше просто мовчки почитати і зрозуміти, що твій випадок не єдиний. Таким чином отримати психологічну підтримку. Або ж викладати думки анонімно і не читати коментарі.

Про побої чоловіка розповісти легше, ніж про зґвалтування

Згідно опитувань, майже 100% жінок легше ділиться випадками домашнього насильства. Після фізичного впливу ти безперечно жертва. У чомусь твоя позиція буває навіть вигідною. Тебе жаліють, ти отримуєш увагу, викликаєш почуття провини у агресора.

А бути зґвалтованою - дуже соромно. Досвід зґвалтування змінює ставлення до людини, тут важливо обміркувати, як будеш подавати цей момент. Наприклад, коли зібралися на групову психотерапію, і одна з жінок одразу після свого імені почала розповідати про досвід зґвалтування, слухати криваву і відразливу історію так раптово від незнайомої людини було незручно. Так людина ризикує зіткнутися із нерозумінням, осудом, руйнівною активною жалістю. Ми підсвідомо намагаємося відгородиться від особливо небезпечних випадків, не можемо бути солідарними навіть в тих випадках, коли могли б, в таких умовах важко співчувати.

Цікаво, що у судовій практиці навіть дружини ґвалтівників часто виправдовували своїх чоловіків: "ось він ніби і не правий, але і вона - спровокувала, сама винна".

Домашнє насильство - норма для травмованих батьками у дитинстві

"Фактично, наші "норми" формуються в дитинстві. Досвід, що нормально, а що ні - на моделі батьків, сім'ї. Людина може змінити ці шаблони лише після довгої роботи над собою: обдумуючи, рефлексуючи, відділяючи подумки себе від батьків", - продовжила експерт.

Якщо, наприклад, тато бив маму, а хлопчик починає років з 3 ідентифікувати себе із чоловічою статтю. Він буде вважати, що суть чоловіки саме в цьому, що жінка винна, і що чоловік має на це право. У власній родині програватиме цей досвід.

У дочки більш вірогідні два варіанти: вона може ідентифікувати себе з матір'ю та грати роль жертви. І обиратиме собі чоловіків-агресорів. Їй ніби чогось не вистачатиме у нормальних хлопцях, вона роками терпітиме образи і приниження, якщо не звернеться за кваліфікованою допомогою.

Дівчинка також може піти і іншим шляхом. Якщо їй не сподобається слабкість матері, вона обере шлях агресора-батька, який в домашніх сценах виступав з позиції сили: морально чи фізично.

Продовження читайте 9 липня о 16:20