У лютому цього року в місті Славута підірвав себе бойовою гранатою колишній учасник АТО. Чоловік півроку назад повернувся із служби. Престижної роботи знайти не міг, тому влаштувався прийомщиком склотари. Посеред робочого дня він підірвав себе гранатою РГД-5. Двоє дітей залишилися без батька.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЦей випадок не унікальний. Міноборони повідомляє, що за останні два роки 171 військовослужбовець покінчив життя самогубством. Причини у всіх схожі — колишні бійці не можуть знайти себе у мирному житті, близькі не можуть сприйняти змін, які сталися із колись миролюбивими чоловіками. Про тих, хто втратив ноги чи руки, навіть говорити не доводиться – чимало поранених зізнаються, що не розуміють, як їм жити далі.
"Знай" вирішив з'ясувати, що робити і куди звертатися військовим, що повернулися із зони АТО.
Українці соромляться ходити до психологів
Учасники громадського проекту "Без броні" порахували, скільки учасників АТО із столиці встигли звернутися до психологів після повернення з зони АТО. Виявилося, що таких лише 14%. І половина з них зверталася за психологічною допомогою з примусу.
Читайте також: На Масляну десантники роздали у зоні АТО 5 тисяч млинців
Серед головних причин, як з'ясували активісти, стоїть страх проявити слабкість, погана медіа-підтримка та недостатність інформації з приводу посттравматичного стресового розладу. Багато хто з учасників АТО переконаний, що їх не зрозуміють ні в родині, ні, тим паче, стороння особа, котра не була на війні.
Іван, військовослужбовець з Кіровоградської області
"Після повернення з АТО нічого не хочеться. Не хочу ні з ким спілкуватися, можу днями не розмовляти з дружиною і дітьми. Не хочу дивитися телевізор чи читати книгу. Все дратує, хочу просто побути на самоті. Такий стан триває уже пів року. Знайомі радять звернутися до психологів. В область щодня їздити я не можу – надто дорого. А де шукати місцевих волонтерів — не знаю"
"Бійців, які повернулися з війни, насамперед потрібно проконсультувати щодо отримання пільг та соціальних гарантій. Потім – працевлаштування. Нашим хлопцям зазвичай немає чого їсти наступного місяця після демобілізації. У них немає часу на складні психологічні проблеми. Тому ми маємо працювати з центрами зайнятості. Окрім того – надавати юридичну підтримку. Наше законодавство недосконале, і майже кожному учасникові АТО потрібен адвокат. Потім – медична допомога. І, звісно, медико- або соціопсихологічна реабілітація та адаптація. Все це має працювати в комплексі", – каже Антон Колумбет, він є співзасновником Київської спілки ветеранів АТО.
Читайте також: Невідомі помстилися бійцю АТО за затримання Єрофєєва та Александрова
У санаторіях психологів немає
Нині у Міноборони визнають – без волонтерів психологічна реабілітація бійців АТО не можлива. Міністерство ввело посаду психолога в військово-медичних клінічних центрах, проте, на одного психолога припадає 100 ліжок. Підключаються волонтери з різноманітними програмами, допомагають психологи кризової служби та приватні фахівці. Проте рук, чи то пак мізків, все одно не вистачає – адже в антитерористичній операції взяло участь понад 100 тисяч осіб.
Заступник міністра оборони Всеволод Стеблюк пояснює, що в 2014 році офіційну психологічну реабілітацію пройшло 150 чоловік, минулого року ця цифра сягнула 2800.
"Ще 4 тисячі військовослужбовців були у санаторіях. Психологічну допомогу вони так і не отримали, бо тендери виграли заклади, що не мають спеціалістів", - пояснив Стеблюк.
Тому в Міноборони створили міжвідомчу комісію, яка має розробити єдиний стандарт медико-психологічної реабілітації в державних закладах. На сьогодні маємо лише зміни до "Закону про соціальний та правовий захист військовослужбовців", якими запроваджено обов'язкову психологічну реабілітацію для воїнів АТО. А от порядку надання такої допомоги та її концепції у держави немає.
Стресотерапія для бійців
Самі військові зізнаються, що та мізерна психологічна допомога, котру держава намагається їм надавати – це шокова терапія, а не допомога.
"Мені справді не потрібна психологічна допомога. Дружина каже, що я агресивний став, майже не посміхаюсь. Один раз я пішов до психолога – у кабінеті сидить дівча, років 25. Ну яку психологічну допомогу вона мені надасть? Вона там була? Вона бачила, те, що бачив я? Мені такої помочі не треба. Справлюся сам. З часом, сподіваюся, все мине…" - розповідає військовий із Черкаської області, Юрій.
Тим часом тисячі чоловіків повертаються. Після пережитого стресу та шоку їх тут очікує не менший стрес – адже удома їх чекають не нові робочі місця, безкоштовне житло, обіцяна земля, пільги, підвищені зарплатні. Їх чекають родичі, що не готові до змін, роботодавці, що не згодні йти на поступки, сусіди, що не розуміють, що боєць пережив.
"Пора створювати на державному рівні міжвідомчий орган, який займався б виключно цим питанням. Окрім МОЗу, до співпраці можна було б запросити ще й Міністерство освіти – воно могло б допомогти з кадрами, а Мінсоцполітики могло б допомогти з виявленням тих, хто потребує допомоги", - каже психіатр Анатолій Чуприков.
На його переконання, якщо військовим зараз не допомогти пережити війну, вона ще роками буде продовжуватися в тисячах містечках і сіл далеко від зони АТО. А доти психологічні зриви бійців АТО у суспільстві називатимуть "не бойовими втратами".
Допомога бійцям АТО — справа самих бійців АТО
Заступник командира полку "Дніпро-1" ДУК ПС, а нині громадський діяч Валентин Манько переконаний, що ніхто краще не зрозуміє проблеми воїнів АТО, ніж ті хлопці, які також були там. Саме тому Валентин зібрав довкола себе небайдужих однодумців та створив громадську організацію "Єдиний союз патріотів України".
Валентин переконаний – військовим треба обєднуватися та відстоювати свої права – не лише юридичні чи економічні, але й право на медичну допомогу, та на психологічну реабілітацію. Для цього він із побратимами створюють реабілітаційний центр для бійців АТО у столиці.
"Уже взяли приміщення, запросили лікарів. В тому числі й за-за кордону. Працюватимуть психологи, хірурги, навіть фахівці з пластичної хірургії. До кінця березня відкриємо центр у столиці. А далі вже й у регіонах. Плануємо у центрі приймати по 100 осіб на день, буде стаціонар на 50 осіб та реабілітаційні бази на 100 – 150 осіб", - каже Валентин Манько.
Створювати центр допомагають ізраїльські фахівці.
"Спеціалісти з Ізраїлю організовували такі ж центри у 12 країнах світу. Кругом фінансування на створення йде від держави. У нас же держава не дає нічого - це їх вразило", - каже колишній військовий.
