“Бийте першим, навіть якщо проти вас десятеро” — Василь Волга про увязнення для чиновників

З початку нового року щонайменше семеро високопосадовців закінчили життя самогубством. Серд них екс-регіонали Михайло Чечетов і Станіслав Мельник, екс-губернатори Запоріжжя Олександо Пеклушенко, і Харкова Олексій Колесник, мер Мелітополя Сергій Вальтер і заступник начальника мелітопольської міліції Олександр Бордюг, екс-заступник началька Укрзалізниці Микола Сергієнко. Майже проти всіх них були відкриті кримінальні провадження. Чому політики вибирають смерть перед в'язницею "Знай" розповів колишній ув'язнений, екс-голова Держкомфінпослуг Василь Волга.

Василя Волгу затримали 19 липня 2011 року. Проти нього порушили кримінальну справу, звинувачували в отриманні хабара. Обвинувачень Василь Волга не визнав. У вересні 2012 року суд присудив йому п'ять років в'язниці. Він провів 1,5 року в Лукянівському СІЗО і 2 роки у колонії на Полтавщині. У січні 2015 року Волга достроково вийшов із в'язниці.

Що є найстрашнішим для людини зі статусом у вязниці?

- І на волі і за гратами є соціальні ліфти. Але на волі вони діють уверх, завдяки правильним крокам ви можете стати шанованою людиною. А у в'язниці усі рівні – статус усіх - нижче плінтуса, підніматися нема куди, тому соціальні ліфти рухаються тільки униз. Це найстрашніше для людини високого рангу.

З чого починається правосуддя для чиновників?

- Чим вищий ранг – тим більша вірогідність, що посадовця закриють подалі, сховають від громадськості і будуть "обробляти". Для мене все почалося із в'язниці в СБУ, котрої офіційно немає. Насправді там перебувають люди високого рангу. Там все добре обладнано і персонал такий, що марно просити принести бодай газету, з тобою ніхто не спілкується, ти нічого, крім чотирьох стін не бачиш. Повна ізоляція. Коли знаходишся у вакуумі кілька діб і не розумієш, що відбувається, розгублюєшся. Тим часом з тобою працюють слідчі і психологи. Це перший етап, на якому багато хто "ламається" і добровільно бере усе на себе. Тут навіть не бють. Інколи достатньо, що грамотний слідчий розкаже, як родину позбавлять житла, хоча юридично це неможливо. Таке було у моєму випадку.

Якщо цей метод не діє?

- Тоді йде другий етап – це Лукянівське СІЗО. Там люди ламаються від побуту. Коли стали громити команду Черновецького, заарештували 600 людей. Камери були забиті. Зі мною посадили двох чоловіків – це були чиновники високого рівня, один з них був похилого віку. Я бачив, як мордувався літній чоловік. У нього була гіпертонія, а температура в камерах +45 градусів. Вночі нижче +35 не опускалася. А в невеличкій камері сидять по троє-четверо людей, поруч дірка в підлозі – туалет. Люди ламаються від цих жахливих умов.

Друге, що більшість не витримує – це постійне перебування в компанії інших людей – коли навіть сходити у туалет не можливо наодинці. Чиновники з команди Черновецького за одну неділю розвалилися на очах. Старший чоловік просто плакав. Здається, вони пристали на всі умови, які їм запропонували.

Якщо людина не здалася за таких умов?

- Тоді йде ще одне коло пекла. Починають бити. Є камери, які називають "прес-хати". Там сидять зеки, які погодилися співпрацювати із адміністрацію. У звичайну камеру їх не садять – ув'язнені їх уб'ють Тому їх тримають окремо. До них найчастіше підсаджують тих, на кого треба натиснути, побити, познущатися. Такі зеки зроблять все, що завгодно з людиною – на догоду адміністрації. Людину можуть перекидати з однієї "прес-хати" на іншу – життя перетворюється на жах, після такого готові підписати, все що скажуть. Тут важливо не показати свого страху – тільки показав, і твій соціальний ліфт поїхав униз.

Чим відрізняється тюрма для політиків і депутатів від звичайної в'язниці?

- Практично нічим. Закони зони діють на усіх однаково. Але засуджені за політичні злочини, дуже різняться від решти. Їх одразу видно, вони гуртуються, їм є про що поговорити між собою. У Полтавській виправній колонії таких було десь 30 – 50 осіб. Але про них усі забули. Їх адвокати і родичі ходять по всіх інстанціях – але вони нікому не потрібні. Кожна доля людини, котру розірвала система – це ще й понівечені долі її родини, близьких людей.

Чого найбільше варто боятися чиновнику, проти якого відкрили кримінальне провадження?

- Чиновникам не треба боятися іти у тюрму. Боятися тут треба тільки одного – того, що ти можеш зганьбити своє ім'я. Якщо тебе відправили у в'язницю за скоєний злочин – це біда. Це пляма на дітях, родині, це ігнор від друзів. А якщо тебе відправили у в'язницю за політичні переконання чи за те, чого не було – діти можуть тобою пишатися. Я радий, що мої четверо дітей були на усіх судах моїх і бачили, що відбувалося насправді.

Щоб Ви порадили політикам, котрі опинилися за гратами?

- Тим, хто опинився там, можу дати дві поради. По перше, завжди бити першим. Навіть якщо проти вас виходить сильніша людина, чи десяток людей, чи навіть уся в'язниця – все одно треба бити першим. У мене таке траплялося – уперше на дні народження одного злодія в законі. Потім я це став розуміти. Уперше мене побили так, що не могли доставити у суд через побої. І другу пораду дам – нічого не боятися і бути самим собою. Бо це на роботі чи серед друзів ви можете "тримати марку", а у в'язниці, коли ти 24 години на добу роками сидиш з одними й тими ж людьми і бачать навіть як ти ходиш у туалет – не бути собою ти вже не можеш. Один прокол, одне вдавання – і соціальний ліфт для тебе поїхав униз. Так можна опуститися униз навіть до тих бараків, де живуть хлопці, до яких навідуються зеки, як до дружин. На тюремному жаргоні їх називають "півнями".

Будь-хто, потрапляючи у вязницю має залишатися людиною. Тоді кримінальний світ його не зачепить. Потрібно продемонструвати себе таким, як ти є. І тоді ти займеш місце, якого заслуговуєш. Якщо ти дрянь і не чоловік - місце буде дуже невисоким.

У камері з сторонніми людьми, криміналітетом, важливо пам'ятати: ніколи не говори про те, чого не знаєш; ніколи не бери на себе те, за що не зможеш відповісти, і третє правило: мовчання – золото.

Вас сильно змінила вязниця?

- Тюрма може тільки зламати людину. Змінити не може. Але зламана людина – це вже не людина.

Маючи досвід в'язниці, чи не аналізували ви дії колишнього президента Віктора Януковича, котрий встиг побувати в таких же умовах?

- Злодії в законі після мають цікаву здатність – відчувати. Найперше, що відчувають – це страх людини. Здається, що чують його на запах, як пси. Як тільки ви почали "пахнути" старахом – все, для вас соціальний ліфт поїхав униз. Янукович у вязниці навчився також відчувати і діяти інтуїтивно. І так же діяв у політиці. Ні для кого було не секрет, що Янукович бив міністрів – тих, хто трохи неправильно крав. Йому достатньо було одного погляду, аби відчути – людина бреше, і таким він спуску не давав. Проблема Януковича була у тому, що він звик відчувати і не зміг вмикнути мізки, коли було потрібно. Інтуїція інтуїцією, але під час майдану треба було вмикнути мізки. Інтуїція працює при особистому спілкуванні. А розуміння соціологічних процесів, це те, що потребує мізків, тому він і програв.