Поляки вирішили піти стопами України і прийняли закон про тотальну декомунізацію. Згідно з новим законом на території Польщі більше не залишається місця для комуністичних символів, а також вулиць та інших об'єктів, названих на честь радянських діячів. Правда, це не торкнеться пам'ятників, обелісків і меморіальних табличок. Ймовірно, у вас виникло питання, чому ці процеси відбуваються в Польщі тільки зараз. Адже за логікою речей, поляки повинні були позбутися радянського минулого вже дуже давно. Портал "Знай" вирішив з'ясувати, як і коли позбувалися минулого різні країни Східної Європи.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися1. Польща
Власне, ніякої особливої декомунізації в Польщі і не було. Після перемоги "Солідарності" в 1989 року не провели навіть обіцяну люстрацію.
"Під минулим ми підводимо жирну риску. Відповідати будемо тільки за те, що зробили, щоб витягнути Польщу з нинішньої кризи", - заявив тоді перший прем'єр-міністр незалежної Польщі Тадеуш Мазовецький. Це було сприйнято як відмова не тільки від повномасштабної декомунізації, але і від банальної люстрації радянських кадрів.
Тільки в 1992 році в Сеймі був прийнятий закон про "чистку рядів", але конституційний суд скасував його, визнавши таким, що суперечить Малої конституції. Подальша редакція закону вступила в силу в 1996 році, але через багато років люструвати виявилося практично нікого. Багато комуністів стали соціал-демократами.
При цьому, деяка стихійна декомунізація суспільного простору відбувалася, але влада в ній участі майже не брала. А створений Інститут національної пам'яті так і залишився громадською організацією, а не державним органом з повноваженнями.
2. Чехія і Словаччина
У Чехословаччині після Оксамитової революції 1989 року процес десовєтизації пройшов куди жорсткіше, ніж у багатьох інших країнах колишнього соцтабору. Пам'ятаючи "Празьку весну" і введення радянських військ, чехи і словаки активно взялися перейменовувати вулиці та інші об'єкти, а також запустили процес люстрації в 1991 році, було засуджено 192 особи по 98 кримінальних справах. Втім, тривала вона недовго. Після поділу на Чехію і Словаччину в 1993 році, в Словаччині люстрація тут же закінчилася. А чеський президент Вацлав Гавел заявив, що люстрація "була дітищем революції, і як така вже перестала бути необхідна". Офіційно закон про люстрацію діяв аж до 2000 року, але на практиці вже не застосовувався.
До речі, Комуністична партія в Чехії і Моравії все ще існує цілком легально і з 1996 року стабільно набирає на виборах не менше 10% голосів.
3. Хорватія
Розвал Югославії та подальша війна на Балканах стали причиною того, що часу на законодавчо обгрунтовану і легальну декомунізацію у хорватів просто не було. Натомість масово проходила стихійна. Люди самостійно зносили пам'ятники, змінювали назви вулиць і зривали меморіальні таблички. Така безкомпромісність пов'язана в першу чергу з тим, що, як і в Україні, комунізм асоціювався у хорватів з Росією і Москвою, а значить - і з проросійськими сербами, з якими на той момент йшла війна.
Проте, законодавчо ніяких заборон комуністичної символіки в Хорватії немає. Якщо ви коли-небудь побуваєте в Загребі, то спокійно зможете прогулятися по площі ім. Тіто. А назви багатьох вулиць досі будуть вам добре знайомими. Книги, пресу і твори мистецтва з елементами радянської символіки хорватам забороняти теж в голову не приходило. А ось нацистська і фашистська символіка в Хорватії заборонена.
4. Румунія
На відміну від майже безкровної чеської Оксамитової революції, і Польщі, де все вирішилося за столом переговорів, Румунія переставала бути частиною соцтабору непросто. Народне повстання, громадянські та військові (проти повстанців виступила служба безпеки) зіткнення і страта диктатора Чаушеску разом з дружиною Оленою дали зрозуміти, що декомунізація країни продовжиться так само стрімко, як і почалася.
Але все виявилося не так вже й страшно. Побутову докоммунізацію жителі міст провели самі. Правда Інститут по розслідування комуністичних злочинів в Румунії все-таки заснували, але він займався виключно розслідування реальних злочинів, а не боротьбою з мозаїками на стінах будинків.
5. Угорщина
Угорщина "відповзала" від соціалістичного табору поступово. Після зміщення генерального секретаря Комуністичної партії Яноша Кадара в 1988 році в країні почалися демократичні процеси, а революція 1989 роки зробила їх незворотними.
Декомунізація вулиць і площ проходила майже стихійно. Місцеві громади на свій розсуд перейменовували вулиці і ніяк не звітували про те які саме і в якій кількості. Бували й протести. Так, наприклад, населення захистило вулиці імені комуністів Ендре Шагварі і Лео Франкеля під приводом того, що до радянських репресій вони відношення не мали. Люстрація в Угорщині обмежилася скасуванням терміну давно для політичних вбивств з 1944 по 1990 роки. Комуністична партія просто перейменувалася в Робочу і продовжувала брати участь у виборах.
На початку 2010-х в Угорщині почалася друга хвиля декомуннізаціі, ініційована прем'єр-міністром Віктором Орбаном, що викликало нову хвилю протестів, так як населення в цілому вважало цей процес завершеним. Орбана звинуватили в тому, що його декомунізація - це просто політичний піар.
