Марія Бузарова - міліціонер з Чорнобиля - розповідає, що після аварії тим, хто залишався працювати в зоні, давали спеціальні "таблетки" - дозиметри. Співробітники після аварії повинні були носити їх на грудях і вони фіксували рівень радіації в організмі.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися"Нам керівництво сказало стежити за цими "таблетками" - якщо хтось нахапався радіації більше ніж треба - нас одразу ж повинні були вивезти з зони. Двоє наших співробітників свої дозиметри повісили на руду сосну у самого реактора. Прийшли за ними через місяць - виявляється, навіть поблизу реактора таблетки показували, що все добре і в межах норми. Тоді ми дізналися точно, що ці дозиметри радіацію не фіксують", - каже Марія Василівна.
На початку квітня 1986 року молодий міліціонер Марія Бузарова (тоді вона була Кучер за чоловіком) отримала якраз майора. Для жінки в Радянському Союзі це була велика заслуга. Як водиться, трохи відзначили цю справу і Марія попросила у керівництва два дні вихідних, щоб закінчити в будинку ремонт.
Читайте також: Вдова героя-ліквідатора Правика: Держава мене викинула з цієї трагедії
"О 2-й годині ночі мені зателефонував черговий по тривозі: "Пожежа на ЧАЕС!" У нас часто була навчальна тривога: "Горить ЧАЕС". Я подумала, що також і в цей раз. Спросоння почала пояснювати, що на два дні відпросилася у керівництва. Мені лаконічно помітили: ніякої навчальної тривоги. Я одяглася і пішла, ще не зовсім розуміючи, що відбувається", - згадує Марія Василівна.
В першу ж ніч по тривозі були підняті міліція Чорнобиля і Прип'яті, всієї Київської області. У першу добу міліціонери оточили ЧАЕС, ДАІшники в повному складі вийшли на дороги, патрулювати і направляти пожежні автомобілі та інший транспорт.
Потім почалася евакуація людей - 27 квітня евакуювали місто Прип'ять.
"28 квітня мене разом з міліціонерами Сергієм Поліщуком і Володимиром Литвином послали вивозити дітей з села Нові Шепеличі - село перебувало десь в 4 км. від ЧАЕС. Якраз навпроти атомної станції наш автобус заглух. Зупинили КАМАЗ, дотягли якось автобус до села. Дітей зібрали в конторі колгоспу - їх там було близько 500. Ми добралися на місце, а автобусів для перевезення немає. Стали зупиняти транспорт. Один водій хотів поїхати на роботу, тоді я як міліціонер підійшла і сказала: "Воєнний час, під розстріл підеш". Так і організували з горем навпіл транспорт. У місцевому колгоспі взяли кілька машин з будками, зібрали кілька автобусів. Місцеві теж були з машинами - готувалися до евакуації. Тоді ми, міліціонери, віддали команду - якщо хочете виїхати легковиками, беріть з собою по 3-4 дитини. В автобуси на одне сидіння садили по троє-четверо підлітків, а на руки їм саджали малюків ...", - розказує Марія Бузарова
Але в селі Страхолісся, в місцевій школі, де повинні були розмістити дітей, колону з дітьми ніхто не чекав - їм просто не повідомили.
"Секретар в сільраді почала плакати. А я почала її просити - тільки не плачте, щоб діти не побачили. І сама стою, мало не плачу - що ж робити вночі з такою кількістю дітей, вони голодні, весь день в дорозі, та й багато хто їхав стоячи", - каже жінка.
Допомогли місцеві селяни - дізнавшись, що привезли дітей із зони ЧАЕС, люди кинулися розбирати дітей по домівках. Міліціонери складали списки, щоб потім їх знайшли батьки.
"Залишився у нас один автобус з дітьми. Нічого не вдієш - поїхали по селу, пропонувати дітей. Вибігає до нас з невеликого будиночку жінка - каже, що готова взяти 4-х діточок. Виявилося, що жінка працювала дояркою, у неї помер чоловік,у самої в будинку 3 дітей, але вона так переживала, що зважилася взяти ще 4-ох "наших" - при тому що, ніхто не міг точно сказати, на який час. А трохи далі по вулиці стояв величезний добротний будинок - мені підказали, що там живе бездітна пара. Секретар сільради зайшла до них запитати, чи можуть вони хоч пару дітей взяти - але нам відмовили. Господиня будинку сказала, що у неї ремонт, та й чоловік хворіє і діти в будинку будуть перешкодою. Вона вийшла до автобусу, мало не плачучи - каже дітям, що нікого вдома немає. Не змогла сказати, що такі заможні люди відмовили в притулку дітям...." - розповідає Марія Бузарова.
Поки Марія виконувала свій обов'язок, її дві доньки залишалися в Чорнобилі і ходили в школу разом з усіма. Найяскравіший спогад дівчат - те, як після суботника повз школу проїжджали автобуси з опроміненими пожежними, атомниками і населенням Прип'яті.
Уже пізніше дітей з Чорнобиля евакуювали - разом з усіма евакуювали і дітей Марії Бузаровой. Дівчата виявилися в піонерському таборі під Одесою.
Страху, згадує Марія, не було. Від радіації на той момент рятувалися "Каберне" - 50 грамів перед сном.
Уже в Одеській області у старшої дочки Марії діагностували хворобу щитовидної залози і шлунково-кишкового тракту.
"Направили нас в санаторій, в Трускевец. На той момент, дочка їхала з піонерського табору, а я із зони ЧАЕС. Переночувати нам було ніде. Попросилися до знайомих. Ті знехотя пустили нас, а на наступний ранок залишили нам записку в дверях: "не знаємо, наскільки ти заразиш нашу квартиру..." - згадує Бузарова.
Читайте також: Ветерани АТО не отримають землю в Києві
Марія Бузарова несла службу в зоні ЧАЕС до серпня 1986 року, потім лікувалася в госпіталі в Підмосков'ї і була переведена в Ірпінь Київської області.
Через опіки дихальних шляхів у неї почалася астма. Практично відразу позначилися на здоров'ї проблеми з судинами.
"Бувало так, що ніч посплю, встаю з ранку - а на шиї величезний синяк. Одягаю "водолазку" і йду на роботу. Начальник запитує, чому не по формі - показую свої синці. Добре, якщо з ночі синяк з'являється десь так на тілі, що можна прикрити одягом", - каже жінка
На початку 90-их Марія Бузарова отримала інвалідність. Зараз жінка є активістом - вона голова ради ветеранів Чорнобильського РВВС, голова асоціації "Чорнобиль органів внутрішніх справ Київської області".
Марія досі тримає зв'язок з колишніми колегами-міліціонерами. З 72 осіб, які працювали в перші хвилини на ЧАЕС, 20 вже померло. Решта - важко хворіють.
Не скрізь були раді переселенцям, особливо міліціонерам. Не кожен керівник розумів хвору людину, яка отримала свою дозу радіації. Деякі силовики поверталися назад в зону, на роботу.
"Місцеві, які живуть в зоні ЧАЕС, кажуть нам, що дуже сумували за домівкою. За рідною землею, коли поїхали, тому і повернулися. Багато переселенців померли від туги, а ті, хто повернулися, живуть. Не дивлячись на радіацію", - розповідає Марія Василівна.
Майже всі наші герої стверджують, що держава про них забула. Наприклад, до 30-х роковин трагедії в Україні випустили медаль для ліквідаторів ЧАЕС, але вартість однієї такої нагороди - 150 грн.
"У мене совість не дозволила просити у наших ветеранів скинутися собі ж на медалі. Я знайшла спонсора тільки на 10 медалей. Купувати самим собі медалі - це приниження ..." - пояснює Бузарова.
Спонсори для ліквідаторів-чорнобильців зараз багато що значать. Раніше держава виділяла гроші на поїздки в Москву, на Мітінське кладовище - зараз туди потрапити сім'ям похованих там можна тільки за допомогою спонсорів.
Інвалідність пов'язати з Чорнобильською катастрофою зараз практично неможливо.
Згідно із законом, тим військовим і міліції, хто працював в зоні, передбачено доплату до пенсії в 2500 грн., як інвалідам війни, до яких їх прирівняли, але держава пояснила чорнобильцям, що грошей немає - тому добавка до пенсії становить всього 320 грн.
"Колись під Києвом для нас, чорнобильців, відкрили спеціальну лікарню. Але зараз там немає нічого: щоб пролікуватися, потрібно брати все своє - починаючи від вати і спирту. Мені потрібно два рази на рік там лежати, але кілька тижнів в лікарні обходяться мені в 10 тис. грн. - тому можу дозволити собі тільки раз на рік там пролікуватися", - розказує Бузарова.
Щороку колишні ліквідатори та міліціонери з Чорнобиля їздять додому - в зону ЧАЕС, зустрітися, згадати старі часи. Там вже організували музей, поставили пам'ятник загиблим.
Поліція в Чорнобильській зоні працює досі - вахтовим методом по два тижні. Їздять туди з усіх регіонів України.
"Ось уже півроку тамтешнім міліціонерам не платять подвійну зарплату. Два роки тому в Мінекології швидко вирішили заощадити і зробили навіть проживання в гуртожитку для поліцейських платним. При чому, кімната в гуртожитку коштує як квартира. Ось і змушені дорослі чоловіки тулиться по 8 чоловік в одній кімнаті, щоб заощадити. За всіма нормами там не можна готувати їжу. Але поліцейських вже два роки не годують у їдальнях і вони змушені везти з собою в зону відчуження мішки продуктів, зберігати їх в непристосованих місцях, готувати їсти на електроплитках і навіть на вогнищах. На звернення щодо цієї ситуації до Президента, до Верховної Ради, Кабміну немає ніякої реакції ....", - каже Марія Василівна.
