Про класичний відпочинок і цього літа ніхто не згадував. Гурт Kozak System традиційно знаходився в концертному турі, наприкінці липня підкорювали Канаду, учора фронтмен гурту Іван Леньо приймав вітання з днем народження в небі між Україною та Америкою. Це – перший виступ гурту в Сполучених Штатах. Іван каже, як випадає кілька вільних днів, то встигають відіспатися і попрацювати над зйомками кліпу "Не моя". Музиканти з Kozak System уникають словосполучень: насичений графік, виснажлива робота. Бо цей шлях обрали з дитинства і назвали його свобода.

Моментом цієї свободи Іван Леньо напередодні свого свята, щедро поділився зі Знай.юа, для неквапної розмови на тему сьогодення і життя.

- Іване, суспільство наразі відчуває похмурий, пригнічений настрій, через політичну, економічну ситуацію в країні. Виснажлива війна на Сході. Чи доречним було організовувати концертний тур саме зараз?

- Перш за все, цю програму, а вона містить пісні з двох альбомів, ми давно планували показати українцям на широкий загал. Її вже бачили закордоном багато міжнародних фестивалів. Вирішили, що вона визріла і настав час показати її українцям. Часи в Україні ніколи не були сприятливими та благополучними для культури. Коли голодно і холодно, люди звертають увагу на проблеми нагальні, не розуміючи, що саме культура є важливішою складовою їхнього життя. Тому, чекати на якісь позитивні зміни ми не стали, хоча б тому, що музика і наші пісні, так вважаємо і будуть робити ці зміни на краще.

- Як вибираєте міста для концертів?

Популярні новини зараз

Павло Зібров вивалив свій шампур в Дубаї на очах у дружини: чоловіки позаздрять

У чернігівській частині "Десна" знайшли мертвим військового: що сталося з 23-річним хлопцем

Учасниця "Холостяка" Яна Станішевська поділилася легким рецептом Київського торта - "Не такий страшний..."

Серіал "Ти", який обігнав "Гру в кальмара", продовжує набирати популярність: чим підкорив Ден Хамфрі з "Пліткарки"

Показати ще

- Організація концертного туру в Україні – це дуже складний і небезпечний процес. Важко передбачити всі можливі нюанси, більш важче вгадати бажання людей в тій чи іншій області купувати квитки. Наші люди, за часів радянського союзу, були серйозно розбещені різними акціями, які їм організовували безкоштовно. Це настільки розбестило людей, що український шоу-бізнес ще рік тому стояв над межею, за якою він міг вже припинити існування. Ні один музикант, якщо він працюватиме на іншій роботі, не зможе показувати серйозні і глибокі результати на музичному фронті. Музика потребує професійності, а для цього треба, щоб концерти музиканта люди відвідували і купували квитки. Інакше вся діяльність митця зведеться до благодійності. Тому організовували ми дуже акуратно, виважено, навіть для кожного міста складали окрему програму. Важливо, щоб атмосфера на концертах відчувалася позитивною, бо на виконавця впливає психологічний стан людей: бо в країні війна, бо гинуть люди, бо війна ще не закінчилася, бо матеріальний стан критичний.

- Як сталося, що в Польщі вас визнано найкращим українським гуртом, а в Україні у вас популярності наче й не бракує, але гурт більше відомий в Європі?

- Почнемо з того, що в Україні нема кому визнавати. Повноцінно шоу-бізнес працює в країнах, які повноцінно розвиваються як цілісні бізнес-структури. Польща – частина ЄС, і рівень життя, рівень розвитку всіх інституцій є на порядок вищим. Не дивно, що люди там цікавляться музикою, існує величезна кількість аналітичних журналів, журналістів, які визначають, хто кращий цього року. Не дивно, що ми, як постійні учасники польських концертів, фестивалів, набули мегапопулярності. І наша пісня "Kochaj i Żyj" ("Кохай і живи"), пісня "Варто чекати" стали відомими на всю Польщу. Щодо України, вона перебуває в початковому стані. Цей стан затримався надовго, пора перерости в повноцінний шоу-бізнес. Але повторюю - відчутно на відсутність музичного ринку впливає війна, агресія Росії; по-друге: неймовірно злиденне становище людей. Всіх. Якщо Київ ще якось не показує цього візуально, то поїздка у райцентри і села жахає: в якому стані люди не те що живуть, виживають, – а жевріють! Говорити про повноцінний шоу-бізнес при цьому не доводиться. Далі: ЗМІ. Вони не змінилися, на жаль, навіть після революції на Майдані. Революція була причиною, аби змінити багато речей, які нам не подобалися на такі українські, дійсні і правдиві. Ви розумієте, що власники медіа не є патріотами України, а багато з них навіть не є українцями? Доки повноцінно не запрацюють радіо- і музичні телеефіри, з українським контентом нас будуть знати на рівні підпілля. Ось чому кожен наш виїзд закордон залишає відгук в пресі, а в Україні, крім "Океана Ельзи" який грає доступну музику, всі інші колективи наче й стоять на ногах, але під ногами дуже слизький лід.

- Ти навчався у Воронежі. Нема амбіційного бажання поїхати туди, зробити там концерт?

- Нема. Я з теплотою згадую часи студентства у Воронезькій консерваторії. Мене туди закинуло життя. Коли я поступав туди, то Київська консерваторія не мала класу акордеона, а Воронезька мала. Провчився всього два роки, після розвалу радянського союзу, перевівся в Київ. Тут вже з'явився клас акордеону, мене вчив абсолютно геніальний вчитель, я хотів би, щоб ви про нього знали. Це Павло Фенюк, лауреат п'яти міжнародних конкурсів перших премій. Абсолютно унікальне явище. А у Воронежі ми не зачіпали болючі теми стосунків українців і росіян. Прості росіяни в побуті, як і кожен народ, є легкими і доступними. Зараз я усвідомлюю, що зачепи когось із них глибше, задай їм якесь фундаментальне питання – вони показали б своє істинне лице. Тому, не хочу розчаровуватися в тих, з ким я вчився, але і великого бажання їхати туди, повчати, повертатися туди – не маю. Я в принципі до минулого ставлюся скептично – його для мене не існує. Нема майбутнього. Є сьогодення, в ньому я намагаюся бути наповненим і максимально зосередженим.

- В тобі тече циганська кров, володієш талантом передбачення?

- А ще лемківська, польська і хто зна яка ще кров. Як і в кожному з нас. В мене є тверезий погляд на життя. Він настільки цілісно аналізує все, що відбувається довкола, аж дозволяє років на п'ять-десять передбачити розвиток тих чи інших подій. .

- В Україні приміром?

- Важке, тривале, виснажливе становлення на ноги. Зараз почалися пологи, дитя народилося на Майдані, йому 5-6 місяців, воно тільки дихає, з різних сторін на нього нападають злі сили, щоб знищити. Біля нього є достатня кількість сильних людей, які не дадуть йому загинути. Процес зростання цієї дитини на очах у свідомих і несвідомих українців, які бажають йому смерті, триватиме років 20. Все також залежить від нашого ставлення до сусідів, які нас оточують, та від їхнього ставлення до нас. Ми не живемо на острові, ми залежимо від економічних стосунків з Європою та Америкою. Фактично ми в стосунках з усіма країнами світу. Тому треба, аби світ дивився на нас об'єктивно, і ми в очах світу не виглядали неандертальцями. Треба сповідувати європейські цінності, бо ми і є Європою, ми звідси нікуди не дівалися. Звідси, зі схилів Дніпра, пішли предки європейців, і наші в тому числі.

- Про закулісне життя гурту ви зняли кліп. А спробуй описати його словами?

- Це найцікавіше, що у нас є. Бо наше життя помітно відрізняється від життя людини, яка не має стільки свободи, як ми. Свобода – це небезпечна річ. Якщо нею захопитися – можна втратити все. Потрібне вміння боротися із спокусами, з лінню. А ми цей шлях обрали від народження. Самі створюємо собі продукт, самі створюємо собі робочі місця, пісні, показуємо їх людям. Все, що робимо – ніде й ніким не передбачено, бо це творчість. Отака свобода, яка робить нас такими, як ми є. Ми любимо кататися на велосипедах, на мотоциклах, ходити в гори. Важко працюємо в студії, а іноді до ранку п'ємо з друзями вино. Подорожуємо Європою. Сідаємо в автобус і зупиняємося в цікавих місцях, відвідуємо церкви, сквоти, парки – все, що викликає інтерес. Виховуємо дітей. Це неможливо розказати словами. Якби розповісти історії, де ми щось натворили – навряд чи набереться хоч кілька таких. Ми намагаємося бути адекватними в просторі, але не бути зашореними, не старіти. Слідкуємо за харчуванням, наприклад. Ми впевнені: саме через неякісне харчування у людей маса захворювань фізичних та психічних.

- Вашу пісню "Брат за брата" визначили гімном революції на Майдані. У 2004-му, після такого ж визнання під час Помаранчевої революції, гурт "Гринджоли" поїхав на Євробачення. Ви там досі не були. Чому?

- Ми залишаємося в творчому музичному європейському процесі. Євробачення – один з невеличких, з тисячі маленьких, фестиваль, у яких можна брати участь. Мало того, специфіка Євробачення – не живий, а телевізійний фестиваль, який за статистикою дивляться домогосподарки. У нас великого бажання подобатися домогосподаркам немає. Натомість є можливість нести свою культуру, свої пісні до європейців. "Гринджоли" поїхали на фест не тому, що вони написали феноменальну пісню. Вони отримали рупор, щоб розповісти Європі про чергову українську подію. Та лагідна революція була перша спроба демократичних зрушень в країні. Микола Томенко, в чиїх руках тоді зосередилася влада, зробив так, що вони відвідали конкурс. Чому далі не використали цей трамплін – я не знаю. Що стосується "Брат за брата" - це частина нашого світогляду. Цю пісню ми взагалі наживо не граємо, бо, вважаю, вона залишилася там, на Майдані. В тих вібраціях, тих ментальних пустотах, які ми з вами переживали, коли стояли на Хрещатику, власне там, де залишилося "Пливе кача". Наші плани – не скакати через голову, не робити спеціальні кроки, щоб сподобатися, а саморозвиватися, роботу виконувати професійно, правдиво і продовжувати виступати на будь-яких майданчиках світу.

*****

Вже завтра, 13 серпня, Kozak System і спільно з Тарасом Чубаєм будуть хедлайнерами фестивалю Uketoberfest – українського фестивалю в Чикаго. Пишаймося!