Заслужений діяч науки України, професор, доктор медичних наук, нейропсихіатр Анатолій Чуприков більше 50 років займається психіатрією і, без перебільшення, він один з небагатьох українських вчених зі світовим ім'ям.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися"Знай" розпитав у вченого про зомбування, "вікна Овертона" і пропаганду.
Чи помічаєте Ви пропаганду в пресі?
- Помічаю. Дивлюся телевізор, пресу читаю. Пропаганду, звичайно ж, помітив.
А як з точки зору психіатра їй можна протистояти?
- Відключатися, ігнорувати. Можна вимкнути телевізор, відкласти в сторону газету і жити своїм життям. Я лікар, для мене здоров'я кожної людини святе, тому я пацифіст. Мене засмучує те, що ми так енергійно воюємо один з одним, так війна не закінчиться ще багато років. Йдуть військові дії, вони підкріплюються пропагандою, і мимоволі війна втягує в свої жорна безліч людей, переформатовується їхня психіка.
Якщо відключити телевізор і не купувати газет, все одно новини та пропаганда будуть присутні - через біл-борди, в громадських місцях, через друзів. Як захиститися?
- Ігнорувати інформацію. Сьогодні мова в українців йде вже про виживання. Потрібно думати, як сприяти цьому. Поширюйте доброту, життєстійкість, толерантність, думайте про себе і свою сім'ю.
Читайте також: Луценко розпочинає війну проти Коломойського
Не секрет, що політичні технології розробляють психіатри - наприклад ту ж "Помаранчеву революцію" придумав психіатр.
- Я так не думаю. Швидше за все цим займаються соціальні психологи, а з приводу "Помаранчевої революції", думаю, що над проектом працювала не одна людина. Управління натовпом - це не так складно, як здається. Потрібно переконати людей йти в певний напрям - за допомогою ЗМІ зараз це не становить проблеми. Люди починають рухатися по заданому курсу.
І як цей процес буде називатися, коли шляхом навіювання вселили що це курс правильний?
- Це не божевілля. Я свідомо уникаю слова "зомбування". Зомбі виникли ще на Гаїті, де "оживляли" мерців. До українців це не стосується. Швидше, тут доречні слова "психологічне управління". Українці завжди будуть незадоволені власним урядом - тому, що ми хочемо жити так, як нам хочеться, а держава завжди придумує щось своє - якісь податки, не ремонтує нам будинку, дороги та інше. Для держави це нормально, а ми не задоволені. Тому ми протестуємо або приєднуємося до тих, хто протестує.
Чим загрожує пропаганда надалі?
- З одного боку погіршилися демографічні показники, ми втратили серйозну частину України, частину економіки, культури. Тому, думаю, примирення буде дуже складним. Є думка про те, що після Майдану люди на Сході злякалися і озброїлися. Нам потрібно навчитися розуміти цю частину свого народу. Якось ще за радянських часів я щорічно бачив в Луганську мирну демонстрацію в День прикордонника - там зазвичай було близько 5 тис. учасників в кашкетах з зеленими околишками. Саме звідти радянська влада черпала кадри. Але при цьому мене завжди дивувало, чому на Луганщині, де 3,5 млн. жителів, в радянські часи було всього два ВНЗ - медичний та педагогічний. А ось в тій же Тюмені, де населення вдвічі менше - було цілих 15 ВНЗ. У мене ще тоді склалося враження, що цей край влада навмисно в розвитку гальмує. А Донецьк завжди був губернією, там у людей характер інший, такий, що його в Києві завжди боялися. І все це потребує певного розуміння і співчуття. Так, там стріляють, але ж це ж наші люди, українці, страждають від цього і намагаються вижити. Мабуть, потрібні вибори, Україна повинна з Донбасом об'єднатися - нехай навіть там буде автономія. Навіть у такій ситуації - з Кримом і Донбасом з боку уряду було б найкращим кроком заспокоїти всіх, спробувати об'єднатися на будь-яких умовах і почати працювати.
Ви не помітили, що у деяких українців відсутній інстинкт самозбереження?
- Іноді я читаю газети і про службу в АТО суджу по публікаціям - як про добровольців, так і про мобілізованих. Давайте поговоримо про добровольців. Часто це чоловіки 30 - 45 років, а то і старше, які говорять: замість сина піду я. І йдуть. Ці люди раніше були не потрібні своїй країні, вони зайві в бізнесі. Але коли вони одягають форму, озброюються, то виявляються потрібні. І вони справедливо пишаються цим. Однак, це така миттєва корисність і зневага свого життя. Життя людське коротке, і він радіє, що зараз потрібен. А ось заспокоїти таку людину складно.
Коли з війни повернулися радянські люди, в країні був потужний психологічно-репрессійний апарат. Ті, хто щось або когось втратив на війні, постраждав - усіх їх закликали до дисципліни. Так, були сплески бандитизму, але вони дуже швидко припинялися. Зараз же важко спрогнозувати ситуацію, яка буде у нас після війни. І в даному випадку мене дуже турбує той факт, що людина, яка пройшла війну, не дуже-то здатна до мирного життя. Воно йому просто здається прісним. Одна справа жити за наказом, тобі вказують де ворог, тебе годують, ти дружиш з побратимами, відбувається таке собі повернення до підліткового віку. Мирне життя більш складне, ніж участь у боях, але з війни дуже складно піти, навіть після демобілізації.
Читайте також: Субсидії породять цілі покоління утриманців
Як Ви оцінюєте "вікно Овертона". Для читачів поясню: це такий процес, під час якого те, що не сприймалося раніше суспільством робиться таким, як звичайна річ.
- Ха, так було завжди. Ось недавній випадок - зараз і українці, і білоруси, і росіяни із задоволенням слухають і співають пісеньку групи "Ленінград" про лабутени. При чому, її, не соромлячись, крутять по радіо, телевізору. Хіба ще 20 або 30 років тому було можливим запускати таку пісню з матами в ефір? Я десь читав, що на ютубі цей кліп набрав 50 млн. переглядів. Але мене порадувало інше - багато переглядів набрав кліп на нашу пісню "Лісапет мій, лісапет".
