Біографія

Публічний політик, народний депутат України у Верховній Раді чотирьох скликань (VI, VII, VIII, IX). Двічі представляла в парламенті Партію регіонів, один раз – «Опозиційний блок». У нинішній склад ВР пройшла під №21 списку «Опозиційна платформа – За життя». Заступник голови Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Бізнесвумен. У рейтингу «100 найбагатших людей України» посідає 38-е місце, задекларувала, мабуть, найбільшу серед українських багатіїв кількість офшорних компаній.

Народилася 17 лютого 1977 р. у Києві.

Знак Зодіаку – Водолій.

За Східним календарем належить до знаку Вогняної Змії. Характер людей цього року народження дуже сильний, вони – природжені лідери, вірять в себе, женуться за славою, вміють переконувати, мають гарні ораторські здібності.

Сім'я

Двічі заміжня, мати п’ятьох дітей.

Перший чоловік (в шлюбі з ним носила його прізвище) – Арсеній Новиков. Свого часу – член Наглядової ради «Київспецтрансу» (2010 р.), представник ТОВ «Спецкомунтранс», бізнесмен. Кажуть, що кілька років тому Сергій Льовочкін влаштовував його в «Укрспецекспорт», а потім в «Нафтогаз».

В першому шлюбі народилися син Лев і дочка Катерина.

Другий чоловік – 57-річний Андрій Вінграновський, син видатного письменника і поета-шістдесятника Миколи Вінграновського, екс-директор Департаменту культурної спадщини та культурних цінностей Міністерства культури України, екс-співробітник Департаменту архітектури та містобудування КМДА, мав зв’язки в столичному кримінальному середовищі та брав участь в сумнівних фінансових операціях (див. розділ «Компромат і чутки»).

У нього з Юлією Льовочкіною – дочка Євгенія (2014 р.н.) та сини-двійнята Сергій та Володимир (2016 р. н.).

Мати – Євгенія Олександрівна.

Батько – Володимир Анатолійович Льовочкін, генерал-полковник поліції, з березня 2001 р. по лютий 2005 р. – за часів першого прем’єрства Віктора Януковича – був директором Державного департаменту України з питань виконання покарань (з 2010 р. – Державна пенітенціарна служба України). На думку ЗМІ, саме старший Льовочкін був одним з небагатьох, хто знав подробиці судимостей президента-втікача. Помер у 2015 р.

Рідний брат – Сергій Льовочкін. Перший помічник другого президента Леоніда Кучми, колишній керівник Адміністрації президента Віктора Януковича, за часів прем’єрства останнього був керівником його Служби; народний депутат України останніх скликань.

Сергій та Юлія Льовочкіни - чотирикратні парламентарі

У 2011–12 рр., як пишуть ЗМІ, Льовочкіна мала романтичні стосунки з Віталієм Чудновським. Він – колишній народний депутат, ініціатор коаліції громадянського суспільства «Народна конституція», ще раніше керував охороною лідера партії «Батьківщина» Юлії Тимошенко, а в 1990-х роках входив до оточення кримінального авторитету Віктора Рибалко, відомого як «Рибка» (з яким свого часу мав контакти також другий чоловік – Андрій Вінграновський) (див. «Компромат і чутки»). У грудні 2012 р. сам Чудновський зізнався, що «з Юлією Льовочкіною вони разом вже два роки».

Серед кумів – колишній директор «Укрспецекспорту» Сергій Бондарчук.

Освіта

У 1994 р. Льовочкіна вступила до юридичного факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка. За уривчастими відомостями, після трьох курсів перевелася на заочне відділення з тим, щоб вчитися економіці в Університеті Манітоби (University of Manitoba) –державного вишу, розташованого у м. Вінніпегу (провінція Манітоба, Канада). У 2017 р. він увійшов до переліку 500 кращих університетів планети за версією Times Higher Education (401 місце). У багатьох джерелах вказується, що там Льовочкіна вчилася на економічному факультеті, але в самій системі освіти в Північній Америці на рівні бакалаврату немає поняття «факультет», як немає такої одиниці й в описанні вишу. Хай там як, але у 1999 р. Льовочкіна закінчила КНУ (спеціальність «правознавство», кваліфікація «юрист»), а у 2000-му – бакалаврат канадського вишу.

Кар'єра і бізнес

Бізнес

Трудовий шлях у пані Льовочкіної почався відразу після студентської лави та отримання університетських дипломів – у 2000 р. З проміжком часу в один рік вона попрацювала фінансовим аналітиком в українському представництві швейцарського банку Credit Swisse First Boston, в ЗАТ Комерційний банк «НРБ-Україна» (у 2007 р. його поглинув «Ощадбанк Росії») і ЗАТ «ТАС-Інвестбанк».

У 2003–2007 р. Юлія Володимирівна виконувала обов’язки начальника відділу цінних паперів та інвестицій та згодом була призначена заступником керівника інвестиційного бізнесу в «Місто Банку» (офіційно належить Івану Фурсіну, з яким в минулому навчався брат Юлії – Сергій Льовочкін).

У 2006–2007 рр. є главою наглядової ради ВАТ «Миколаївський комбінат хлібопродуктів».

Сьогодні Юлія Льовочкіна – кінцевий бенефіціар 67 компаній, в тому числі офшорних (докладніше – в розділі «Добробут і доходи»).

Аж шість спільних з Ігорем Тинним компаній Юлії Льовочкіної заробляють сьогодні на так званому «зеленому» тарифі – спеціальній ціні (від 3,54 до 5,90 грн. за кіловат-годину), за якою купується енергія з відновлюваних джерел енергії. Це джерело доходів  охоплює близько 27 гідроелектростанцій в Карпатському регіоні.

Одне з найгучніших придбань Юлії Льовочкіній вдалося зробити в червні 2019 г. Вона довела частку власного пакета акцій в компанії «Закарпаттяобленерго» до позначки 95%, купивши ще 10%. Якщо бути точним до кінця, то виконала це не вона особисто, а компанія «Енергетична Україна ТВ» (яка належить їй на 50% через декілька офшорних фірм, решта 50% – за даними Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку України – бізнесменові з Греції Михайлу Кіріакіді).

У липні 2018 р. Льовочкіна купила у кіпрської компанії «Culata Limited» 657,4 тис. акцій АСК «Укррічфлот».

Попри потужний бізнес та велику політику Льовочкіна встигла пять разів стати матір'ю

Політична карєра

З 2007 р. Льовочкіна зосередилася на політичній діяльності. Причому це рішення збіглося з бажанням спробувати себе в парламентській роботі рідного брата-фінансиста Сергія, який вже встиг відчути смак «топової» держслужби, пробувши впродовж більш ніж року керівником Служби і Апарату Прем’єр-міністра України.

У листопаді 2007 р. обидва успішно пройшли вибори до Верховної Ради VI скликання: Сергій – під №7 у списку Партії регіонів, Юлія (як вона зізнавалася, за протекцією та «рекомендацією брата», який нібито навів в якості аргументу для включення в список сестри її добру освіту і знання англійської мови) – під №105. У парламенті працювала в комітеті з питань правосуддя.

У грудні 2012 р. Льовочкіна знову потрапляє до парламенту, і знову від Партії регіонів, але цього разу вона перемагає в мажоритарному окрузі №6 в Феодосії (Крим, 60,01% голосів). У ВР входить до складу комітету з питань євроінтеграції.

1 грудня 2013 р. реакцією Юлії Льовочкіної на жорсткий розгін вночі 30 листопада учасників акцій протесту проти рішення президента Януковича про призупинення підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом став її вихід зі складу парламентської фракції Партії регіонів. Але із самої партії вона вийшла лише 8 квітня 2014 р., коли стала зрозумілою втрата партією значної частини її політичного впливу.

Сама вона пояснила своє рішення протестом проти «чисток» у лавах партійців за інакомислення і небажання партії модернізуватися.

Такий крок був певною мірою тактичним ходом, оскільки Партія регіонів зробила «ребрендинг», ставши новим політичним проектом – партією «Опозиційний блок». Під прапорами новоутвореної партії об’єдналася більшість колишніх народних депутатів-регіоналів.

У вересні того ж року Льовочкіна йде на позачергові парламентські вибори 16-м номером у списку «Опоблоку». І втретє стає народним депутатом, працюючи в Комітеті ВР із закордонних справ. Продовжує й розпочату у 2007 р. кар’єру в Постійній делегації в Парламентській асамблеї Ради Європи, ставши першим заступником глави делегації (Володимира Ар’єва від БПП– «Солідарність»), членом Моніторингового комітету, членом Бюро групи та керівником груп соціалістів ПАРЄ.

До парламенту IX скликання потрапила під №21 від партії «Опозиційна платформа – За життя». Заступник голови Комітету ВР з питань зовнішньої політики та міжпарламентського співробітництва. Заступник члена Постійної делегації в ПАРЄ.

Громадська і публічна діяльність

З 2018 р. Юлія Льовочкіна – посол всесвітньої кампанії Girl2Leader в Україні. Вона триває з 2017 року за сприяння міжнародної неурядової організації Women Political Leaders Global Forum, а її мета – всіляко сприяти передачі знань і досвіду від жінок, які набули серйозної «політичної ваги», молодшому поколінню – дівчатам та юначкам у віці від 14 до 24 років. Це необхідно для формування в країні гендерно-збалансованого суспільства.

Крім того, Юлія Володимирівна – член наглядових рад у благодійній організації «Фундація «Спільна мета» і в громадській організації «АЦ «Нова соціальна та економічна політика».

Добробут і доходи

Електронні декларації, подані Юлією Льовочкіної в березні 2019 р., носили «уточнюючий характер» і доповнювали дані за минулі періоди, тому не виключено, що деякі відомості в них могли застаріти й змінитися. В останніх фіскальних документах політик зазначила право власності на 13 земельних ділянок в сел. Козині і Гнідині (одна ділянка) під Києвом загальною площею 4,83 га. Десять з них придбані у 2004 році, три – у 2014-му.

З житла у Києві в декларації від 11 березня 2019 р. вказані всього дві скромні квартири (68,7 і 63,4 кв. м), в Козині – незавершений житловий будинок з господарськими прибудовами та спорудами (7731 кв. м). Раніше були задекларовані ще три будинки в Козині: площею 862, 460 і 5897 кв. м. Перші два придбані у 2004 р. та обійшлися в «смішні» гроші – 469 і 201 тис. грн відповідно. А ось третій маєток, який перебуває у власності з 2016 р., оцінений в документі в 36,2 млн грн.

За кордоном Юлія Льовочкіна наділена правом, «тотожним праву розпоряджатися» трьома земельними ділянками у Франції (0,94 га, 0,18 га та 0,4 га), а також двома житловими будинками, один з яких перебуває у стадії реконструкції (площа – 1056 та 361,5 кв. м). Формально всі ці угіддя і маєтки належать компаніям «Glorietta Investments 1 ApS» (Геллеруп, Данія) і «SCI Villa Saint Michel» (Ніцца, Франція). Є ще апартаменти в Греції (333 кв. м), право користування якими належить Льовочкіній на чверть (власник – ТОВ «Тавістар Інвестментс», Кіпр).

А ось за інформацією народного депутата і журналіста Сергія Лещенка, який займався розплутуванням складного клубка юридичних оформлень нерухомості Льовочкіних та Дмитра Фірташа на Лазурному березі, Юлія Льовочкіна володіє розкішною віллою в приморському містечку Сен-Жан-Кап-Ферра і відразу п’ятьма земельними ділянками за однією й тією ж адресою. При цьому бенефіціаром формального власника нерухомості (фірми Glorietta Investments) є сама Юлія Льовочкіна. А керують справами з нерухомістю через офшори не менше семи кіпріоток. Сусідом брата і сестри Льовочкіних на французькій Рив’єрі є Дмитро Фірташ, чий маєток коштує $49 млн.

До коштовного, цінного майну Юлія Льовочкіна віднесла колекцію живопису (29 картин і ікон), 10 золотих годинників з камінням Audemaus Piguet, Cartier, Tsedro, Girard-Perregaux, Vacheron Constantin, Harry Winston, Eloga, Franck Muller, Breguet; 11 наборів золотих ювелірних виробів з більш ніж 60 предметів; дві хутряні шуби.

Автопарк народного депутата у 2015 р. коштував не менше 12 млн грн та налічував шість автомобілів: Bentley Flying Spur W12 (2013 року випуску, куплений за 3,04 млн грн), Mercedes Benz G500 (2010 року випуску, 2,3 млн грн), Range Rover (2014 р. в., 2,5 млн грн), два автомобілі Lexus LX570 (2011 і 2014-го рр., майже по 2 млн грн кожен), Skoda Oktavia Tour (2007). Останні три пізніше не вказувалися, можливо, їх продано.

Юлія Льовочкіна – безперечно, рекордсмен серед українських багатіїв та парламентаріїв за кількістю компаній (в тому числі офшорних), в яких вона є кінцевим бенефіціаром. Їх в декларації – 67! З них лише 18 мають українську реєстрацію. Серед них – ПАТ «Закарпаттяобленерго», АСК «Укррічфлот», ТОВ «Енергетична Україна ТВ», «Енергія Карпат», будівельно-транспортна компанія «Едельвейс», банк «Кліринговий дім», «Ресурсекоенерго», холдинг «Акванова», ТОВ «Гідроекоінвест» і промислова група «Монієр». Решта 49 – закордонні офшори: 26 зареєстровані на Кіпрі, 10 – на Сейшельських островах, 7 – на Британських Віргінських островах, 2 – в Австрії, по одній – у Франції, Данії, Люксембурзі та Сент Кітс-і-Невіс.

Тепер про доходи. Зарплата в ВР склала 71,2 тис. грн у 2015 р. і 89,8 тис. – у 2016 р. Сукупні відсотки за внесками у двох деклараціях за 11 і 12 березня 2019 року – 5,69 млн грн; дохід від відчуження рухомого майна – 4,1 млн. Але все це «дрібниці» у порівнянні з доходом від відчуження у 2018 р. цінних паперів і корпоративних прав (21,1 млн грн), а також із дивідендами від кіпрської компанії «Тавістар Інвестментс» – майже 25,5 млн грн! Дуже помітні статки приносять компанії від виграних тендерів, загальна сума яких становила у 2016 р. 1,75 млрд грн.

Більш ніж серйозні у Юлії Володимирівни й грошові активи. На її банківських рахунках у 2015 р. зберігалося $ 1 млн 566 тис. та 1 млн 480 тис. грн, у 2016-му – $ 1 млн 268 тис. та 252 тис. грн. Готівкові кошти у 2016-му – понад 2,7 млн ​​гривень, € 33 тис. І $ 13 тис.

Витрати у пані Льовочкіної – під лад масштабу персони. На зведення будинку в Козині вона витратила, якщо судити з двох декларацій, близько 13,4 млн грн. Авіаперевезення «з’їли» в бюджеті понад 1,4 млн грн. У 2016 році вона повернула борг у 8 млн грн, заплатила майже 5,5 млн грн податків і зборів. А ще вона вказала взяті в борг у своєї ж компанії «Тавістар» $5 млн.

Компромат і чутки

За даними громадянської мережі «ОПОРА», Льовочкіна була у парламенті VIII скликання серед злісних прогульників засідань ВР. А в «ЧЕСНО» її називають фігурантом десяти антикорупційних розслідувань.

У своїй зовнішньополітичній діяльності Льовочкіна відрізняється примиренською, а часто – й відверто проросійською позицією. Так, 28 січня 2015 р. у ПАРЄ під час дебатів з приводу впровадження санкцій проти РФ, Льовочкіна закликала протидіяти урядові України, «який намагається збудувати стіну між Україною і Росією». На думку депутата, саме влада України винна в тому, що в анексованому Криму та зоні ОРДЛО не відбулися загальнодержавні парламентські вибори, є винною чинна українська влада. Критичних оцінок політики РФ в Криму і на сході України Льовочкіна собі не дозволяла. Вона нібито також пропонувала визнати добровольчі батальйони «приватними арміями та незаконними збройними формуваннями». І викликала своїм виступом оплески російської делегації. А проте рішення про позбавлення Росії права голосу в ПАРЄ у січні 2015 р. українська делегація підтримала в повному складі, включаючи й Льовочкіну.

Після такої риторики Льовочкіної партія і фракція «Народного фронту» зажадали від СБУ і Генпрокуратури дати правову оцінку діяльності «зрадників країни» з «Опоблоку», які фактично підтримують агресію РФ. Виступ Льовочкіної в ПАРЄ було названо «цинічною брехнею, що ображає кожного українця».

Фігурантом останнього скандалу Льовочкіна стала у вересні 2019 р. Всупереч рішенню всіх членів української делегації відмовитися від поїздки на осінню сесію ПАРЄ, Юлія Володимирівна без тіні сумнівів вирушила до Страсбурга. При цьому призупинення роботи української делегації в ПАРЄ на знак протесту проти допуску до її засідань росіян вона назвала неприйнятним передвиборчим демаршем, помилкою і кроком, який «шкодить іміджу України», а заяви у зв’язку з цим про «зраду Європи» вважає «образливими щодо європейських колег», які ухвалили рішення про повернення до Асамблеї російської сторони.

3 квітня 2015 р. Генпрокуратура України порушила кримінальне провадження проти Юлії Льовочкіної та ще двох екс-депутатів від Партії регіонів. Їм інкримінувалася ст. 191 КК («розтрата майна шляхом зловживання службовим становищем»). Підстава – незаконне оформлення у 2007–2012 рр. землячки, колишньої офіціантки, а згодом коханки та цивільної дружини екс-президента Януковича Любові Полежай у штат Верховної Ради як помічниці-консультанта Льовочкіної. Аналогічним чином «прилаштували» до парламенту на «липову посаду» і рідну сестру Полежай – головного кухаря Януковича Надію Марінцеву. Кухарка спочатку заочно «допомагала» наближеному до Сергія Льовочкіна нардепу Андрію Кравцю (майбутньому керівникові Держуправління справами при Януковичу), а потім – депутату-«регіоналу» Юлії Ковалевській.

Журналіст Сергій Лещенко повідомляв, що свого часу Полежай за уявну допомогу Льовочкіної заробила у ВР 112 тис. грн ($ 14 тис.). А сама Льовочкіна жодним чином не відреагувала на сім повісток з Генпрокуратури. За словами Лещенка, Ковалевська зізналася йому в тому, що Марінцеву було оформлено помічницею на прохання «людей Януковича», але депутат жодного разу з нею навіть не бачилася. Льовочкіна ж нібито запевняла, що сімейні відносини Полежай з Януковичем почалися вже після її оформлення помічницею нардепа.

Льовочкіна, яка підняла руку «за» «диктаторські закони» 16 сiчня 2014 роки (пакет антидемократичних законів, що істотно обмежували права громадян і свободу слова), вважає, що помилок не скоювала і спить спокійно.

Рік по тому після скандального голосування нардеп, яку в річницю голосування попросили згадати дату початку активної фази Майдану, стверджувала: «За ті закони, які не обговорювалися на фракції, я особисто не голосувала, і жодного протоколу не підписувала». «Закони 16 січня зараз розслідує прокуратура України. Те, що було анонсовано, і те, що було «впихнуто» – це дві різні речі. І який текст зявився після це різні речі», – сказала Льовочкіна.

Опозиціонерка називає звернення до теми голосування 16 січня «політичним піаром, який використовується для прийняття неправомірних рішень щодо участі в комітетах і так далі».

Андрій Вінграновський та Юлія Льовочкіна вмовили намісника Лаври отця Павла відчинити для них ворота Троїцького храму

Нездоровий резонанс у вересні 2014 р. викликала історія вінчання Юлії Льовочкіної та її другого чоловіка Андрія Вінграновського. Тоді як виняток відкрили для цієї церемонії легендарний надбрамний Троїцький храм Києво-Печерської Лаври, який традиційно є зачиненим для пересічних вірян. Треба думати, що на той момент персони з одіозного оточення Януковича (зокрема, Юлія та Сергій Льовочкін, без якого в проханні до Лаври не обійшлося) до «пересічних» вірян відношення не мали. При цьому преса згадувала, що скандальний екс-глава Департаменту культурної спадщини Мінкульту Андрій Вінграновський свого часу «дозволяв будувати бетонні озії на кістках пращурів». Найстаріший український православний Троїцький храм, зведений у 1106–1108 рр. на кошти чернігівського князя Святослава Давидовича (в чернецтві Миколи Святоші), не відчиняли для вірян впродовж усіх років незалежності. Але «вельможні» наречені не бажали, як всі смертні, вінчатися поруч – в Успенському соборі Лаври.

До речі, за Вінграновським тягнеться шлейф компрометуючих його і сумнівних зв’язків. Його називали в пресі сподвижником кримінальних авторитетів Рибалка («Рибки») і Пантелеєра.

В минулому Вінграновський був співзасновником компанії «Паливо та Енергетика» – наступника компанії «РЕК» Ігоря Бакая, яка у свій час була монополістом з розподілу газу на підприємства України. До керівної ланки компанії поряд з Бакаєм входили Вінграновський, Кучеренко («Гонзік»), Пантелеєр та 25% -ний акціонер «Укргазбанку» Василь Горбаль. У 2015 р. «Паливо та Енергетика», виступивши поручником боргу «Нафтогазу України» ($100 млн.) перед компанією «Ітера», згодом сплатила частину боргу в $42 млн. фірмі «Фахр» (якій «Ітера» нібито передоручила свої права кредитора). Але гроші в підсумку дивним чином перекочували на рахунки Вінграновського і двох представників криміналітету (Пантелеєра і «Гонзіка»), які змушені були переховуватися у США та Німеччині. При цьому Пантелеєр організував перед цим невдалий замах на Рибалка, який вимагав «долю» з афери. Пантелеєра раніше пов’язували з низкою замовних вбивств.

Як писали ЗМІ, Вінграновського довго «проштовхували» до Київської міської державної адміністрації керівником департаменту архітектури та містобудування. І він, схоже, у КМДА все ж знайшов роботу. Більш того, судячи зі слів нардепа Ігоря Луценка, встиг навіть продати будівлю славнозвісного Центрального гастроному з тим, щоб на його місці побудували потворну багатоповерхівку.

У червні 2011 р. парламентські фоторепортери з балкона сесійної зали ВР «упіймали» Юлію Льовочкіну (на той момент вона була розлучена) за інтимним телефонним листуванням зі своїм тодішнім шанувальником, соратником Юлії Тимошенко (див. розділ «Сімя») Віталієм Чудновським. Останній писав їй в SMS: «Все нормально, я люблю тебя... И мне так хреново. Б ***ь». Відповідь Льовочкіної: «Ну, не сиди здесь. Иди погуляй, подыши... Потом в прокуратуру сходишь». Під походом до прокуратури мався на увазі колективний візит депутатів від БЮТ до генпрокурора Віктора Пшонки з вимогою скасувати екс-прем’єру Юлії Тимошенко підписку про невиїзд. За два роки до цього листування Чудновський в інтерв’ю газеті «День» стверджував, що ідеальна жінка для нього – це власна дружина Олена, з якою він має сина і дочку.

Цікаво, що в грудні 2017 р. Чудновський заявив тележурналістам, що пішов до Верховної Ради  через любов до депутата від Партії регіонів, маючи на увазі Льовочкіну. Більш того: він сказав, що «збирається одружитися на Юлії Льовочкіній, наголосивши при цьому, що не використовуватиме майбутню дружину для кар'єри і що для нього більш важливі «майбутні  стосунки та наша майбутня родина». За словами Чудновського, у нього з братом його обраниці «взаємоповага», і він (Сергій Льовочкін) «добре розуміє, що я люблю його сестру, і що його сестра любить мене». Але – не так сталося, як гадалося…

Чудновський та Льовочкіна були за крок від рагсу

У жовтні 2010 р Льовочкіна в пориві обурення здійснила «замах» на коробку з грошима. Історія почалася з того, що народний депутат від НУ-НС Юрій Бут відсудив у тележурналістки «5 каналу» Ольги Снісарчук 20 тис. грн. Після того, як Снісарчук назвала Бута в своєму сюжеті «відщепенцем», у нардепа нібито «зник апетит», про що він заявив у судовому позові. Частина парламентарів висміяли поведінку колеги і почали просто в залі збирати йому зажадану ним суму (як іронізували, «на валер’янку») в пуделко з написом «Буту 20 000». Безпосередньо збір «компенсації» проводив депутат від фракції «БЮТ» Андрій Павловський. Сам Бут (як, втім, і сама журналістка) ухилився від пропозиції взяти гроші і сховався від Павловського, швидко вийшовши з будівлі ВР. Коли ситуація набрала розмаху PR-акції, Юлія Льовочкіна в кулуарах парламенту вирвала коробку з рук Павловського, маючи намір викинути її в урну. Павловський силою повернув коробку собі. За словами Льовочкіної, вона нібито не знала, що в коробці лежали гроші, але своїм вчинком хотіла провчити політиків, які принижують і поливають брудом один одного.

Ще одна неприємна для Юлії Володимирівни історія (яка традиційно закінчилася «хепі-ендом») – судові суперечки навколо острова в Козині (селищі елітних забудовників під столицею) площею 3,24 га, який з’єднаний мостами з маєтком Сергія Льовочкіна і з півостровом рукава Дніпра. Вже після Революції Гідності, в травні 2014 р. Юлія Льовочкіна приватизувала його як єдину ділянку, купуючи частинами за ринковими цінами. І розгорнула там будівництво величезного будинку, хоча на землях Водного фонду (до яких належить острів) це робити заборонено. У травні 2016 р. прокуратура спробувала було оскаржити рішення Козинської сільради про передачу цієї ділянки Льовочкіній, однак у 2017–18 рр. суди стали на її бік.

Фотографії

Відео

Посилання

Сторінка у Фейсбук: https://www.facebook.com/pages/Лёвочкина-Юлия-Владимировна/635113949884708

Контактні дані:
Тел: (044) 255-38-71
Ел. пошта: [email protected]

Сторінка на сайті Верховної Ради:

https://itd.rada.gov.ua/mps/info/page/11109