Позбавитися від старої моделі навчання – таким був головний меседж реформи освіти. Нещодавно депутати все ж таки ухвалили доленосний закон, який повинен був дати старт змінам.

У документі передбачено чимало сучасних нововведень, які використовують у розвинених країнах. Портал "Знай.ua" вирішив розібратися, чи все так легко на практиці, як на словах, і наскільки реально вивести вітчизняну школу на новий рівень.

Фінансування змін

Міністр освіти Лілія Гриневич обіцяла: підготують за новою системою до 20 тисяч педагогів, почати повинні були із викладачів молодших класів. Чи реальний термін до 2018 року, покаже практика. А поки що Міносвіти планує закласти у бюджет на ці потреби 1,85 мільярдів гривень.

"Загальна сума - 1 млрд 847 млн 941,3 тис. грн за попередніми підрахунками. Це ті суми, які ми подаємо Мінфіну на розгляд. 373 млн 341,3 тис. грн повинні піти на підручники, близько 600 млн грн - на оснащення класів і матеріали для роботи учнів, приблизно 520 млн грн - на перенавчання вчителів, 54,6 млн грн - на створення національної електронної платформи Нової української школи, де будуть розміщуватися освітні матеріали для учнів і вчителів", - заявляла Гриневич.

Альтернативна школа: експерименту бути?

Першачки із сотні українських шкіл вже відчули на власному досвіді, що це значить. Вони не сидять за партою весь час уроку – дозволяється зручно вміститися на підлозі, вчитель обов'язково повинен зробити так само: для того, щоб встановити візуальний контакт із дітьми. Проте, як бачимо на відео, представленому нижче, не всі сприймають таке, як належне.

Причина у тому, що батьки змалку запевняють у тому, що в школі тільки вчаться, тут немає ігор та розваг (в альтернативній системі все навпаки, - ред.). Тому школярі губляться: вдома чують одне, а приходять у клас і бачать вчительку, як пропонує їм рахувати дерева у парку, або кататися на килимі і повторювати слова.

Інструктувати слід не тільки педагогів, як планують у Міносвіти. Допомога потрібна батькам, кожному слід пояснити, які знання отримає дитина цього року, як сприяти їх засвоєнню та що говорити вдома, аби не спотворити картину сприйняття навчання.

Та й взагалі поняття реформи за європейськими стандартами поки що, на жаль, надто далекі від українських реалій. Трапляється так, що попри виділені суми з бюджету, кошти до шкіл не завжди доходять: це підтвердять батьки, які власними силами ремонтують класи, закуповують підручники, а нерідко навіть методичну літературу для викладачів.

Стара радянська система остаточно не викорінена, і на це може піти з десяток років. Прояви корупції в навчальних закладах також не рідкість - намагаючись компенсувати низьку зарплату, частенько вимагають хабарі, щоправда маскуючи їх під "благодійництво і потреби школи".

Реформування повинно перш за все стартувати зі збільшення кількості молодих людей у колективах: порахуйте самі, як багато ваших знайомих, які закінчили педагогічний університет, погоджуються надалі працювати у школі? Ви можете зустріти їх будь-де: на заробітках за кордоном, серед українського бізнесу, або навіть на касі у супермаркеті. Суворі українські реалії, але як не прикро - це правда. 

Анонсоване Міносвіти підвищення зарплати вчителям на чотири прожиткові мінімуми розтягнуть на найближчі шість років. За цей час своє візьме й інфляція, потреби освіти зростатимуть. Тому поки що випускники вишів не рідко відмовляються від роботи за фахом заради більш прибуткового заняття. Як результат - залишаються пенсіонери, тобто стара система СРСР нікуди не зникає. 

Навчання нового покоління: як це працює за кордоном?

Яскравим прикладом успішної освіти можна вважати систему, що працює в Китаї. Різноробів там мало: кожен володіє необхідним рівнем навичок, щоб після отримання аттестату, диплому чи сертифікату знайти хорошу роботу, або навіть відкрити свою справу.

Для українок це дивно, але там працює незвичне правило: якщо мама не встигає займатися вдома із дитиною додатково, то педагог має повне право змусити її звільнитися з роботи.

Такі методи,звісно, дуже кардинальні і наші жінки не можуть собі дозволити звільнитися з роботи (особливо, якщо виховують дітей самі). Проте основний принцип правильний, тому що освіта – процес двосторонній і родина повинна вносити такий же вклад, як і вчителі.

У нас все дуже часто працює навпаки. Максимум, що може бути: перевірка домашнього завдання. Часу не вистачає, школярів віддають на гуртки та секції.

У Китаї найбільш розповсюджені два типи шкіл: приватна та альтернативна. Із приватною все більш менш зрозуміло: тут батьки можуть вносити більше своїх побажань. А от нетрадиційне навчання дає більше можливостей вчителю змінити підхід так, щоб результат приголомшив всіх. Вони не ставлять за мету "запхати побільше знань в голову", а навпаки: навчають думати, робити логічні висновки та розвивають творче мислення.

У сусідній Польщі оцінки ставлять вкрай рідко. Закінчують тут навчання переважно у 15 років. Школярі здають іспити під час переходу на кожний новий рівень – від початкового до інтегрованого (або ліцею, який не вважається обов'язковим).

До пробних шкіл, на відміну від китайців, поляки ставляться обережно. Навіть якщо і погоджуються віддати свою дитину туди, то витратять місяці на пошуки.

Головне табу для вчителя – мобільний телефон. Згадайте, як часто ви бачили гаджети на столі свого викладача в університеті, як часто батьки бачать їх на зборах у школі? Так, у нас це не заборонено. У Польщі навпаки – це вважається не просто моветоном, а неповагою до школярів та своєї роботи взагалі.

До освітян там ставляться із розумінням, вони на рівні поважних науковців. Батьки ніколи не дозволять собі сказати щось негативне у бік вчителя. Навіть, якщо подумають.

В Америці ж вчаться переважно до 16-18 років. Поділ школи такий самий, як у наших садочках: молодша,середня, старша. Тут предмети діти обирають самі – так само тепер експериментують у різних областях України. 100 шкіл випробовують на собі довільну програму, в яку можна вносити корективи не тільки викладачам.

До професійної школи у США можна вступити не тільки за балами, як у нас. Потрібна ще й рекомендація – свого роду резюме, де вказані кращі сторони чи навпаки негатив, враховані всі здібності та навики.

До 24% шкіл тут приватні, багато й релігійних. Все залежить від правил виховання у родині, яка обирає, де навчатися дітям.  Проте останній тип закладів державою не фінансується і аттестат після неї не визнають на офіційному рівні.

Нажаль, не всі, хто навчається за альтернативною системою в Америці, отримав шанс побудувати успішну кар'єру. Ще один яскравий приклад для України: якщо учням дозволяють обирати предмети самостійно, то краще дайте їм добре подумати. Адже вже скоро їм доведеться самотужки заробляти на життя, а згодом давати поради вже своїм дітям

Як повідомляв портал "Знай.ua", депутати ухвалили новий закон "Про освіту".