Одним з фільмів, що боротиметься за призи Національного конкурсу 45-го кінофестивалю "Молодість", стала робота Каті Горностай "Віддалік". Раніше картина вже отримала нагороди на кінофорумах у Львові, Одесі та Анапі (Росія).

Цьогоріч Катя Горностай зняла документальну роботу "Скрізь Майдан", яка була відзначена на київському Docudays UA. Зараз вона працює над новим фільмом "Згущене молоко". Настільки інтенсивний творчий ритм і фестивальний успіх її картин роблять її одним із найпомітніших молодих українських режисерів.

Зустрівшись з Катею напередодні "Молодості", ми розпитали її про стрічки "Віддалік" і "Скрізь Майдан".

- Ви працюєте як у документальному, так і в ігровому кіно. Чи поділяєте ви для себе ці два жанри?

- Якщо спробувати розділити, то вийде, що у документалістиці неначе переважає жіноча енергія. Ти транслюєш реальність, яка піддається корекції. Проте ця корекція дуже ніжна.

В ігровому кіно все по-чоловічому. Світ доводиться нагинати, щоб він не фальшивив, щоб із нічого раптом проступило щось справжнє. Моїй команді не пощастило зі мною на майданчику. Адже професіоналізму поки у мене дуже мало. І їм довелося дуже старатися і все на ходу підхоплювати, щоб шви не розходилися.

- Як виникла ідея фільму "Віддалік"?

- Сценарій "Віддалік" потрапив до рук моєму другові Андрію Литвиненко. Він мене і підштовхнув до того, щоби взятися за цю стрічку. "Катя, що тут знімати взагалі? Два персонажа, один кадр. Давай, роби!" - сказав він.

Кадр із фільму "Віддалік"

- Діалог між героями фільму дуже непростий. Та ще й знята стрічка без монтажних склейок...

- Обидва виконавці головних ролей — Віка Миронюк і Андрій Палатний — професійні актори, і, до того ж, не чужі один одному люди. Перед зйомками ми зустрілися лише один раз для вичитки тексту. Мені, як документалістові, знімати їх було легко і прекрасно. Ви уявіть собі як це — опинитися в ліжку з людьми, які при тобі не соромляться обговорювати інтимні речі.

Сюжет фільму — це не тільки моя, а й їх особиста історія. Навіть фраза "я скоро їду, надовго" - віщувала швидкий від'їзд не тільки героїні, але і самої Віки, яка живе і навчається в Європі.

- В одному з інтерв'ю ви казали, що фільм "Скрізь Майдан" став для вас випробуванням...

- У Школі документального кіно і театру Марини Розбєжкіної і Михайла Угарова я, серед іншого, освоювала вміння ставати четвертою стіною: впроваджуватися в життя свого героя. Мені шалено хотілося втілити це. І ось Майдан став для мене такою перевіркою - чи зможу я знайти героя, який стане свого роду провідником через події на Майдані. Але у мене не вийшла така історія. А вийшло кіно про тотальну загубленості на цій площі.

Постер фільму "Скрізь Майдан"

- Чого ж не вистачає нашому поколінню документалістів, щоби сформуватися повністю?

- Цього літа я брала участь у створенні фільму Романа Бондарчука "Українські шерифи". Після цього я зрозуміла, що з нашим документальним кіно все буде в порядку. Головне — щоби наші режисери будь-яких жанрів бралися за теми, що їм дійсно близькі. Ось Рома, наприклад, знімав практично в тому місці, з якого родом. Він дуже переживає за своїх героїв і намагається зрозуміти їх. Тож увесь його матеріал просочений увагою і любов'ю.

- Днями ви повернулися зі Львова, де закінчили зйомки фільму "Згущене молоко". Що це буде за стрічка?

- Фільм розповідає про двох братів (16 і 9 років). Молодший вирішує зробити сюрприз, і приготувати мамі на день народження торт із згущеного молока.

Починається фільм з того, що банка згущенки перегрівається і вибухає. Брати починають спішно прибирати, і між ними зав'язується розмова про речі, які їх хвилюють. Це буде історія, в якій такий дивний інцидент, як вибух згущенки, допоможе братам знайти спільну мову між собою і примиритися з новими важливими змінами в їх родині.

Працювати було непросто. Ми виверталися навиворіт, щоб домогтися правдоподібності. Головні ролі в картині виконали рідні брати, але їм все одно було нелегко, оскільки подібного досвіду вони (на щастя) не мали в реальності. Зараз потрібно буде працювати з відзнятим матеріалом - дуже хвилюючий момент...