32-річний Антон Дацко - один з небагатьох спортсменів, які прославили Україну у всьому світі. Він фехтувальник, майстер спорту мінародного класу багаторазовий переможець і призер Чемпіонатів та Кубків України, Європи та світу. Зараз спортсмен старанно тренується і готується до XV річних Параолімпійських ігор у Бразилії. Важко повірити, але ще 16 років тому Антон жив в невеликому містечку у Львівській області, а важка травма і інвалідність не давала хлопцеві шанси на життя.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися- Антон, з чого почалася Ваша спортивна кар'єра?
- В школі. Як і всі хлопці захоплювався футболом, баскетболом і дзюдо, але особливо уваги спорту не приділяв. Ми з батьками жили в містечку Буськ, на Львівщині. Одного разу восени я пішов за горіхами. Забрався в гаю на великий горіх і не помітив електричних проводів. Удар і падіння не пам'ятаю - коли прийшов до тями на землі - не відчув ніг.
- Яким був вердикт лікарів?
- При падінні я зламав 7 хребців і пошкодив спинний мозок. Найбільше постраждав грудний відділ. Лікар зауважив мені, що в деяких випадках люди встають на ноги - але відбувається це не раніше ніж через два роки після травми. Чим довше від моменту травми, тим менше ймовірність стати на ноги.
Читайте також: Спортсменка відмовилася від Олімпіади заради порятунку батька
- Зайнялися спортом, щоб встати на ноги?
- Так, реабілітологи сказали, що не залежно від того, встану я на ноги чи ні - мені потрібно займатися спортом. Життя це рух. Лікарі створили для нас організацію "Стимул" та запропонували нам брати участь в "Рекреаційних іграх" - там брали участь всі "спинальники" - люди з травмами спини. Двічі на рік ми збиралися у Львівському університеті фізкультури. Там мене помітили тренери і запропонували більш серйозно займатися. Я з радістю погодився.
- У фехтуванні знайшли себе відразу?
- Ні. Були варіанти займатися тенісом і стрільбою з лука. Але мені було не зручно їздити навколо тенісного столу на візку. А лук був занадто важкий для мене - адже він важить 3,5 кг. - були моменти, коли він мене переважував. У мене все-таки травма грудного відділу і брати в руки такі тяжкості я просто не можу. Так прийшов до фехтування. Там не потрібно управляти коляскою, та й рапіра важить всього 300 гр.
- Невже всі ці заняття є в райцентрі Буськ?
- Ні, звичайно. Після школи я вступив до містечка Самбір - вивчився на закрійника верхнього одягу. А на тренування їздив до Львова. Допомагали мама і брат. Потім влаштувався на роботу за фахом - мені дали кімнату в гуртожитку. Мій старий приятель - спортсмен Степан Хванік часто їздив на тренування автомобілем і попутно забирав мене, відвозив, а потім забирав назад. Так і справлявся. Інвалідом- "колясочником" в Україні бути важко. І якщо у великих містах, обласних центрах ще є реабілітаційні центри, курси, секції для інвалідів, то в невеликих райцентрах з цим біда. Звичайна людина може не помічати нерівного асфальту, а якщо ти на візку - то прямо біда з цим.
- Коли почалися перші успіхи в спорті?
- У 2004 році я виступав на відкритому чемпіонаті в Польщі - здобув третє місце. Через рік в Італії увійшов в 8-ку кращих у своїй категорії, потім взяв третє місце на Чемпіонаті Європи. Так потроху будував свою спортивну кар'єру.
- Ви виступаєте в якійсь певній категорії?
- Так, в категорії "В". У параолімпійському спорті є кілька категорій залежно від травми людини - бо травми бувають різні. І людина без кінцівки буде мати перевагу перед людиною на візку, у якого пошкоджена спина.
- Що використовують професійні фехтувальники для тренувань і змагань?
- По-перше, потрібна спеціальна коляска - тому що звичайна інвалідна коляска здатна їздити, але ніяк не фехтувати. Також необхідний спецодяг. З спецодягу - маска, фехтувальний костюм, рукавичка і набочник, щоб не пробити груди. Фехтувати можна рапірою, шпагою і шаблею. Плюс до шпаги або рапіри підключається проводок, який йде до апарату - він фіксує уколи. Далі все залежить від майстерності спортсмена і його впевненості.
- Який з боїв запам'ятався найбільше?
- У 2010 році був такий бій - суперник перемагав мене з рахунком 12 - 4. Бої зазвичай ведуться на 15 уколів. Я згадав повчання тренера - не дивлячись на рахунок битися до останнього уколу. І уявіть собі, зібравшись, таки переміг.
Читайте також: Стадіон "Олімпійський" перетворять на арену для геймерів
- Чи часто звертаються за порадами травмовані люди?
- Так, буває, що шукають мої контакти, розпитують про те, як починав. Нещодавно ми з хлопцями були в госпіталі для поранених бійців АТО. Намагалися на власному прикладі показати людям, що життя на травмі не закінчується. Підтримати хлопців. Правда через підготовку до ігор були там всього кілька разів. Але після ігор ми займемося громадською роботою більш інтенсивно.
- Крім спорту, ще чимось захоплюєтеся?
- Справ безліч - я вчуся в Миколаївському університеті, хочу стати професійним тренером. Також я створив свій благодійний фонд "Серце лева" - хочу допомагати людям з травмою і розвивати вітчизняний спорт - після Параолімпійських ігор буду більше приділяти уваги цьому напрямку.
