Ось уже чверть століття як розпався Радянський Союз, але у спадок він залишив нам чимало проблем, які до сих пір впливають на наше життя. Однією з цих проблем був декларативний інтернаціоналізм і риторика про братні народи, яка на практиці ніколи не мала під собою достатніх підстав.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяРеальні національні та політичні конфлікти між різними союзними республіками нікуди не пропали, просто на деякий час затихли. Москва ніколи не прагнула ці конфлікти по-справжньому вирішити, тому варто було СРСР захитатися, як вони спалахнули з новою силою. Цими конфліктами скористалася Росія, яка, незважаючи на розпад СРСР, не бажала втрачати підконтрольні території. Все це вилилося у цілий ряд військових дій, про які сьогодні і піде мова.
Карабахський конфлікт
Нагірний Карабах - це невеликий регіон на Кавказі, розташований якраз між Вірменією і Азербайджаном. Він був причиною військових конфліктів вже досить давно. За підсумками Вірмено-азербайджанської війни 1918-1920 років Карабах став азербайджанським, таким же залишався і за радянської влади. При цьому абсолютна більшість населення становили і становлять вірмени, так що ні про яке закінчення конфлікту не було й мови.
Загострення ситуації сталося в 1988 році в самий розпал перебудови, а після розвалу СРСР конфлікт перетік в потенційну війну між Вірменією і Азербайджаном. У 1991 році була проголошена Нагірно-Карабахська Республіка, залишається невизнаною державою. Де-факто знаходиться під впливом Вірменії, але де-юре залишається частиною Азербайджану. На даний момент конфлікт продовжується, періодично в Карабасі чутні постріли, а місцеве населення, як вірменське, так і азербайджанське, продовжує гинути й зникати безвісти. Періодично в конфлікт влазить Росія, яка має великий вплив на вірменську владу.
Дві чеченські війни
Після розпаду СРСР всі республіки отримали незалежність. Але з автономними областями у складі РРФСР справи були значно складніше. Адже Україна, наприклад, хоч і була частиною Радянського Союзу, але формально, за документами, була незалежною «союзною республікою». А ось Чечено-Інгушська АРСР була автономією у складі Росії. Тому, коли чеченці заявили про те, що теж хочуть незалежності, в Кремлі було вирішено так просто їх не відпускати. Тим більше, регіон багатий нафтою і взагалі стратегічно важливий.
Це вилилося в дві війни, які тривали з 1994 по 2009 рр. з невеликою перервою. Ця війна спустошила республіку, сотні тисяч людей були вбиті або пропали без вісті. Зараз конфлікт вважається вирішеним, поки в Чечні при владі перебуває підконтрольний Москві Рамзан Кадиров. Але, судячи з усього, до повноцінного миру регіону ще далеко.
Абхазія і Південна Осетія
Ще один кавказький конфлікт, який призвів до утворення двох невизнаних світовою спільнотою республік. І Абхазія, і Південна Осетія за радянської влади були автономними республіками в складі Грузії. Разом з розвалом СРСР почали боротьбу за незалежність і навіть витіснили грузинські війська зі своїх територій, але негайно опинилися у сфері інтересів Росії. Не бажаючи втрачати вплив в регіоні, Москва швидко організувала кілька референдумів і ввела свій «миротворчий контингент».
З тих пір абхази і осетини задовольняються статусом невизнаних ніким, фактично, крім Росії, держав, а РФ, в свою чергу, регулярно виділяє гроші на підтримку в цих республіках життя. З огляду на те, що Грузія поки що відмовилася від активних домагань на ці території, конфлікт заморожений, але явно не вирішений. До речі, відмова від зазіхань на Абхазію і Осетію від подальшого конфлікту Грузію не врятувала, що наочно показав збройний конфлікт 2008 року, коли Росія виступила повноцінним агресором.
Придністров'я
Чергова невизнана республіка, на цей раз у Молдові. Коли стало зрозуміло, що доля Радянського Союзу висить на волосині, виявилося, що молдавани досить по-різному дивляться на це питання. Більша частина регіонів бажали незалежності і дружби з Румунією, але знайшлися і такі, які не захотіли відділятися від Москви. Природно, Кремль поспішив скористатися ситуацією і швидко організував створення підконтрольної «республіки».
Не забарився короткочасний військовий конфлікт між Кишиневом і Тирасполем, в якому активну участь 14-я армія Збройних Сил РФ. Поклавши руку на серце, з Молдовою воювала саме Росія, так як у Придністров'я своїх збройних сил не було. Після втручання міжнародного співтовариства, конфлікт зійшов нанівець, і на довгі роки питання Придністров'я повисло в повітрі. Судячи з останніх новин, з 2013 року невизнана республіка активно готується увійти до складу Росії, але це питання поки теж не вирішене.
Війна на Донбасі
Останнім на даний момент проявом агресивної політики Росії на пострадянському просторі став військовий конфлікт в нашій країні. Скориставшись складним політичним становищем, яке склалося в Україні після вигнання Віктора Януковича, Москва прибрала до рук Крим і спробувала зробити те ж саме з Донецькою і Луганською областями.
Примітно, що Крим був включений до складу Росії негайно, хоча ті ж Абхазія, Південна Осетія і Придністров'я чекають цієї події вже майже 25 років. Незважаючи на велику кількість прикладів прямого втручання Росії в справи інших країн і присвоєння чужої землі, ми до кінця не вірили, що це може статися і з Україною.
Але що ми маємо на даний момент? Тисячі загиблих українських солдат, півтора мільйона біженців, і кількість зниклих без вести та втратили все людей, що не піддається обчисленню. І абсолютно точно можна сказати, що на Україні Росія не зупиниться. Це добре розуміють в Прибалтиці, де не так давно лідери Литви, Латвії та Естонії провели чергову конференцію з безпеки спільно з фахівцями з НАТО. Активно готується захищатись навіть Казахстан, який вважається союзником Росії, але все більше тяжіє до Китаю. Зрозуміло, що під ударом «відновників імперії» можуть виявитися всі.
Поступово, різні країни приходять до того, що проти російської агресії необхідний, скажімо так, широкий фронт, як економічний, так і військовий. Нам же залишається триматися, не здаватись і сподіватись, що у Росії не вистачить сил на подальшу експансію, війна на Донбасі якомога швидше завершиться, і Україна поверне те, що належить їй по праву.
