З початку російської агресії на сході країни все більше росіян вирішують переїхати жити до України. За даними міграційної служби, якщо в 2013-му році за спрощеним порядком громадянство нашої країни отримали 2653 росіяни, у 2014 – 2718, а за півроку 2015 – 975. У той же час указом президента все менше росіян стали отримувати наше громадянство. У 2013 році таких було 199, у 2014 – 125, а за 6 місяців поточного року – 54.

Портал "Знай" поспілкувався з трьома росіянами, щоб дізнатися, чому вони вирішили змінити батьківщину.

Юрій Шуліпа хоче засудити Путіна

З колишнім москвичем, а тепер киянином Юрієм Шуліпой ми познайомилися у соцмережі. Виявилось, з самого дитинства він хотів поїхати до України, але втілити мрію зміг лише під час війни Росії з нашою країною.

"Жив у Москві, займався наданням юридичної допомоги. У Росії я заснував дві громадські організації, одна з яких створена для захисту прав автовласників, інша - для допомоги жертвам квартирних шахраїв", - ділиться зі "Знай" Юрій.

У Москві у героя нашого матеріалу залишилися мама та бабуся. Але вони незабаром планують також переїхати жити до України.

"Сам я хотів переїхати до України з дитинства, повернувся на свою історичну батьківщину остаточно після анексії Криму. У травні 2014 року я приїхав до України, щоб тут залишитися", - говорить Юрій.

До України Юрій намагався в'їхати двічі. Вперше його розвернули прикордонники, мовляв, у нього не було офіційного запрошення. "На другий раз на кордон з Харкова приїхала моя сестра і показала свій паспорт. І довела, що вона моя родичка, - згадує Юрій. – Коли приїхав до Києва, подав документи на здобуття статусу біженця і на здобуття громадянства. І через два з половиною місяці я став громадянином України. А зараз я оформляю відмову від російського громадянства. Всі мої рідні народилися в Україні, я етнічний українець. У моєму роду немає жодного російського кореня, чим я пишаюся".

Українці прийняли Юрія добре, але, як він сам зізнається, спочатку до нього була все ж якась підозрілість.

"Кияни відразу ж допомогли мені з житлом. Спочатку півтора місяці я жив безкоштовно в квартирі у волонтерів. Потім мої друзі допомогли мені арендувати квартиру, - розповідає Юрій – Поки тут я займаюся суспільною діяльністю – реалізую міжнародний суспільний проект "Stop putin dirt". Вона спрямована на внесення до списків санкцій російських посадових осіб й інших росіян, які ведуть війну проти України. Також продовжую кримінальне переслідування Путіна і його хунти – направляю заяви у правоохоронні органи від імені громадських організацій".

Цікаво, що Юрій з середини 2000-х років працював в адміністрації президента РФ в путінській команді. "Я особисто кілька разів зустрічався з Путіним і прекрасно знаю, на що здатний він і його хунта. Вони звикли нападати лише на слабких і нападають тільки в тих випадках, коли їм відомо, що це не представляє для них жодної небезпеки. Але як тільки на Путіна і його хунту починаєш грамотно і аргументовано здійснювати зустрічний напад, вони губляться і перестають раціонально сприймати ситуацію", - вважає він.

Щоб "зняти російську окупацію з Криму і сходу України", Юрій вирішив отримати українське громадянство. Це йому необхідно, як він нам говорить, "щоб порушити кримінальну справу проти Путіна та його банди і представляти інтереси України в міжнародних органах".

Одне з перших в Україні, на що звернув увагу Юрій, це те, що російські жителі України не вживають мат. "Хоча в Росії вживають матюки майже у кожному третьому слові. Під впливом українців росіяни тут стали більш культурними", - вважає наш співозмовник.

Читайте також: Російський президент поскаржився на іноземців в уряді України

Також він допомагає нашим воїнам на сході країни: "Жертвую гроші, ділюся кутом, якщо бійцям АТО необхідно тимчасово переночувати. Але в основному допомагаю інформаційно – даю прогнози путінської військової агресії. Оскільки я деякий час працював в апараті Путіна, мені дуже добре відомо, на що здатна ця підла істота".

Хоче стати замгенерального прокурора України

За його словами, на батьківщині він відчував дискримінацію, оскільки не підтримував і навіть відкрито критикував політику Кремля.

"Відразу ж після перемоги Євромайдану в Росії з'явилися соціальні групи під назвою "ватники" і "колоради", тобто прибічники фашистської політики президента РФ. У моєму 4-ом виборчому окрузі Москви, від якого я балотувався в Московську Думу, проживає в основному не ватяне населення. Після перемоги Євромайдану багато хто там став носити стрічки українського прапора й різні українські символи, вивішувати прапори на будинках, - говорить Юрій. – Цих активних жителів стали пресувати. Ті ж "ватники" штучно провокували на конфлікти. Боролися з ними за допомогою поліції та "ватники" надовго пішли в підпілля. Навіть не було жодного нападу з їх боку на мої намети з українськими прапорами і гаслами "Єдина країна" зі збору підписів на мою підтримку".

Юрій став отримувати багато погроз на свою адресу через соціальні мережі. Поліція на це не реагувала. "Колоради" кілька разів запрошували мене на різні "стрілки". Я приїжджав, але їх не було. І лише після вбивства Бориса Немцова я зрозумів, як все це було небезпечно. Адже мене могли також застрелити. Після вбивства Немцова, в Москві й Санкт-Петербурзі було убито ще четверо проукраїнських активістів, але про це мовчать ЗМІ", - говорить Юрій.

Як говорить наш співбесідник, з Росії його ніхто не гнав, але створили всі умови, щоб він сам покинув країну. Стеження ФСБ, погрози, його не зареєстрували в кандидати в депутати і навіть поліція влаштовувала рейдерським методом захопила його квартиру в центрі Москви, яку він здавав, а отиманні гроші направляв на суспільну діяльність на підтримку України.

Зараз наш співрозмовник влаштовується на новій батьківщині, і хоче стати замгенпрокурора із взаємодії з міжнародними правоохоронними органами, щоб вивести на міжнародний рівень кримінальне переслідування Путіна. "Шкодую, що не переїхав до України раніше", - сказав Юрій.

Сибіряк переїхав всією сім'єю, щоб підготувати результат росіян

Олександр Будніков лише місяць тому переїхав жити в Україну з дружиною і трьома дітьми. Спочатку жив також у волонтерів, потім у козачому таборі на Трухановому острові. Тепер він у пошуках житла. Готовий навіть оселитися у покинутому будинку або квартирі.

"Але бажано не в глухому селі, адже я рішуче налаштований боротися з путіноїдамі, - говорить він нам. – Робитиму програму "Ісход", щоб врятувати росіян, які хочуть боротися проти режиму. Також воюватиму на інформаційному полі, адже Україна програє на цьому фронті".

На батьківщині він був головою Сибірського державного союзу. Себе Будніков називає націоналістом: "Я за триєдність народів – росіян, білорусів і українців. Київ - мати міст руських. Проти мене є шість політичних кримінальних справ. Останню ФСБ порушила через мої статті на підтримку України".

"У мене коріння з-під Чернігова. Моїх предків розкуркулили і відправили до Сибіру. Моя бабуся у Росії прожила 50 років і майже не говорила на російській. Це був її протест проти режиму. Мені й самому в РФ жити і ростити дітей більше не хотілося. Кругом "зомбі". Це не передати, для родичів ми давно вже стали "укропами божевільними", – ділиться з нами Олександр. – Тому ми вирішили повернутися на прабатьківщину. У липні зібрали речі в машину і поїхали. Їхали через Білорусь, а на кордоні попросили притулку. Зараз Києвом розтинаємо з російськими номерами, нам махають, агресії не бачимо".

За його словами, у нього багато друзі-сибіряків, які також готуються переїхати до України.

Проживши місяць на Трухановому острові, Олександр не шкодує про переїзд. Його діти вже починають у розмові вживати українські слова: "Вони не розумію, що відбувається. Їм простіше.

Володимир Мальцев: "Після українських продуктів я б не став тепер їсти російські"

Володимир Мальцев з дружиною переїхав до України майже на початку подій 2014 року. Сам він родом з Москви, де збудував успішну кар'єру. Але навіть це його не зупинило перед рішенням переїхати жити до нас. Майже за півтора роки Володимир зробив відмінний старт у кар'єрі тепер уже в Києві.

"У Москві я закінчив будівельний інститут і отримав спеціальність інженер-будівельник. У цій області до 2013 року і працював, дійшовши до дуже значної посади. Але на той час я захопився журналістикою і різко змінив своє життя. Став писати про протести в Росії, освітлював спортивні події для велокоманди "Катюша". Також проходив курс молодого бійця у білоруському спецназі", - ділиться з нами Володимир.

Коли в Україні стали розгортатися події на Майдані, а Крим наповнили "зелені чоловічки", Володимиру та його дружині запропонували роботу в Києві.

"У мене дружина українка, її я перевіз до Москви, де ми рік щасливо прожили. Але вже починалися усі ці події. А в Україні знайомі запропонували нам роботу. Ми зібралися і поїхали, - говорить Володимир. - Завантажив у машину все, що було нажите непосильною працею - рівно один позашляховик Subaru - і переїхали. Не просив ні притулку, ні громадянства. Я тут легально працюю і офіційно маю посвідку на проживання. Плачу податки".

За його словами, він не планує змінювати батьківщину: "Росія моя батьківщина і завжди залишиться нею. Просто вона зараз вона потрапила у погані руки. А Україну я люблю, веду сторінку у соцмережах, де розказую про своє життя тут".

Зараз Володимир вивчає українську мову і вже непогано читає на нім, але говорити все ще не вирішується.

Наш співрозмовник відзначає, що ворожості не відчував з боку українців. "Мене зустріли добре. Я більше півроку їжджу на машині з російськими номерами, але агресії немає, - говорить Володимир. – Звичайно, місцеві чують за говіркою, що я росіянин. До мене ставляться так само, як і до місцевих. Серед друзів є й радикально налаштовані, але це нам не заважає спілкуватися".

На питання у чому відмінность між українцями та росіянами, наш співбесідник відзначив, що ми в середньому бідніше живемо, але дуже позитивні і добродушні.

"Тут люди набагато позитивно до тебе налаштовані спочатку. Менше ксенофобії, менше заздрості. А з іншого боку - більше індивідуалізму, заповзятливість, - говорить Володимир. – Ще в бізнесі з українцями простіше однозначно, але при цьому потрібно брати на себе набагато більше відповідальності".

Читайте також: Люди втомилось не від війни в цілому, а від такої війни - Стемпіцький

Також він відмітив і мінуси в спілкування з нами: "Всі відкриті, доброзичливі, готові допомогти. Але до того моменту, поки ти зробиш капость. Після цього розмовляти просто не будуть, але я не пробував так робити".

Поки Володимир ще не зміг звикнути до українських автодоріг: "Дороги тут просто пекло у порівнянні з Москвою, але водії набагато ввічливіші. А ось українські продукти особливо вразили. Сфера громадського харчування - рай після Росії. Якість продуктів дуже хороша, я б просто не став тепер їсти російські".