Мирні люди не готові прийняти тих, хто повертається з АТО

поділитись
Люди, які побачили війну, позитиву не несуть. Тому відразу стають некомфортними – суспільству простіше сховатися від них, відвернутися

171 військовослужбовець наклав на себе руки від початку антитерористичної операції з березня 2014 року - повідомляє Міністерство оборони України. 30% військових, що повертаються із зони АТО, потрібна психологічна допомога, консультації та діагностика, ще 60% потребують пасивної психологічної допомоги. Але з цим у держави великі проблеми - каже військовий психолог Андрій Козінчук,

"Держава виділила понад 50 мільйонів гривень на психологічну реабілітацію учасників АТО. Але ці кошти не можуть використати через малу кількість бажаючих працювати з демобілізованими з АТО", - пояснює голова парламентського Комітету з питань охорони здоров'я Ольга Богомолець.

Читайте також: Бійці АТО знялися для фотовиставки "Воїн. Воля крізь віки" (фото)

У Держслужбі у справах ветеранів та учасників АТО пропонували створити 116 центрів допомоги. Такі центри мали бути створені мінімум у п'яти районах кожної області. Проте, відгукнулися лише 6 закладів: у Києві, Харкові, Кіровограді та Кіровоградській області.

"На сьогодні допомогу психологів отримали трохи більше, як 3,5 тисячі осіб – це дуже мала цифра", - відзначила Ольга Богомолець.

Не можуть отримати фінансування від держави і приватні організації та волонтери, які готові надавати допомогу, в тому числі й психологічну. Усе через радянські стандарти, згідно яких для такої роботи потрібно мінімум п'ять років стажу та відповідна освіта.

Фахівці стверджують, що психологів не вистачає катастрофічно.

"Військових психологів не вистачає через те, що раніше нам вони не були потрібні. Одна справа - працювати з людиною, яка пережила зраду, і зовсім інша - з людиною, що пройшла пекло війни", - каже доцент Черкаського Національного університету ім. Б. Хмельницького Інна Лук'янець.

Психологи можуть відразу виявити людей, які схильні до наркоманії та пияцтва, суїциду чи надмірної агресії і відсіяти ще на етапі відбору у воєнкоматі.

У багатьох країнах для учасників військових дій створюють спеціальні клуби – це своєрідні хостели, які перебувають на забезпеченні у держави. Туди можна прийти будь-якої миті, поговорити з такими ж військовими, поділитися наболілим, поїсти, переночувати, тощо.

Помічник міністра оборони з військових питань Всеволод Стеблюк пояснює, що після АТО ми маємо справу із "українським" посттравматичним синдромом.

Посттравматичний синдром – це важкий стресовий розлад, котрий розвивається у людини внаслідок кількох травматичних ситуацій.

"Вся справа в тому, що з аналогічними психічними розладами стикаються військовослужбовці багатьох країн. Був афганський та в'єтнамський синдроми. Проте, треба врахувати, що ці солдати воювали на території інших країн, вони професійні військові. Український синдром характеризується тим, що на війну в Україні пішли добровольці та прості українці, котрі до того могли не стикатися ні зі зброєю, ні з критичними ситуаціями. Люди виявилися непідготовленими фізично та морально. До того ж вони йшли боронити власну землю, а не воювати за чужу чи виконувати чийсь наказ" - говорить Стеблюк.

Тому при українському синдромі солдати можуть згадувати місця війни, обставини психічної травми, своїх друзів чи побратимів, котрих втратили, хвилюватися за свою родину та той населений пункт, де вони проживають, хвилюватися за майбутнє своєї країни, "програвання" у пам'яті певної ситуації, пошуки винуватців не лише війни, а й побутових проблем, у них загострене почуття справедливості, тощо

Соціум не готовий прийняти бойців

У пресу регулярно потрапляють історії про бійців АТО, яких побили, вигнали з автобуса, скривдили, не взяли на роботу. Остання нашуміла історія – у столиці вбили бійця АТО.

Психолог Інна Лукянець стверджує, що соціум не готовий прийняти тих, хто повернувся з передової.

Читайте також: Бійці АТО провели уроки мужності в десяти школах Маріуполя

"На підсвідомому рівні людина звикає до певного комфорту, певного ритму життя – дім, сім'я, робота, спортзал, пиво з друзями на вихідних. Будь-які зміни людина сприймає та переносить важко. А надто вже такі негативні зміни, як війна. На підсвідомому рівні людина не хоче цього сприймати. Їй важко усвідомити, що в країні йде війна, гинуть і залишаються каліками люди, що хлопці повертаються з війни і до них треба шанобливо ставитися. Людині треба вийти зі своєї зони комфорту, для того аби усвідомити, що трапилось щось погане. І з цим треба жити, треба відповідним чином реагувати, а не відвертати голову від людей, які повернулися з війни", - каже експерт.

Люди, які побачили війну, позитиву не несуть. Тому відразу стають некомфортними – суспільству простіше сховатися від них, відвернутися.

Це призводить до додаткового стресу у солдата – адже на те, що він пережив в зоні АТО, накладається ще й стрес, коли його не сприймають, відмовляють у законних пільгах, кривдять, не хочуть брати на роботу.

Так руйнуються сім'ї, вчорашні бійці починають зловживати алкоголем.

Інна Лук'янець каже, що і зараз можна почути поширену з часів Афганістану фразу: "Я тебе туди не посилав" чи щось подібне. Проте люди, які її вживають, таким чином намагаються приховати свої страхи, безпорадність та внутрішню невпевненість.

"Це реакція людини на нашу владу, на війну, на власну слабкість. Вона не може докричатися до влади, тому свій негатив виливає на воїна АТО – бо він ближче", - переконує психолог.

Бійцям АТО та їх родинам потрібно не звертати уваги на такі речі – недобрі люди є всюди, але орієнтуватися варто на нормальних та адекватних.

Найпоширеніша психологічна проблема суспільства – відсутність розуміння за що та за кого військові там воювали. У такі розмови взагалі не варто вступати та дискутувати.

"Якщо поруч із вами живе боєць, що повернувся із АТО, не цурайтеся його, але й в душу не лізьте – поводьте себе доброзичливо та ввічливо, цього буде достатньо. Буває, що боєць може підійти до незнайомої людини в кав'ярні та сказати: "Ти тут їси, п'єш, гуляєш, а я там воював за тебе". Не реагуйте на провокацію, подякуйте людині за змогу насолоджуватися життям. Коли постає питання: "Ти й десятої частини не бачив, що я побачив там", можна сказати: "Вірю, це дуже трагічно, я не був там, тому навряд чи зрозумію все, що вам довелося пережити та побачити", - пояснює Інна Лукянець.

Автор матеріалу: 
Znaj.ua
Компанія дозволить придбати свою продукцію кожному
0
0
11:27 20.04.2018
Глава МЗС оцінив шанси початку військового протистояння
0
0
11:21 20.04.2018
Щасливий батько ділиться радістю з Америки
0
0
10:01 20.04.2018