Коли тобі ледве виповнилося 22 роки хочеться встигнути чимало: будувати стосунки, влаштуватися на нормальну роботу і врешті мріяти про майбутнє.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяТа Богдан Макаров у такому віці вже встиг стати командиром танкового екіпажу 51-ої бригади, брав участь у звільненні Лисичанська, знешкодив та підірвав декілька одиниць ворожої броньованої техніки, знищив два десятки ополченців та ще й намагався врятувати свого начальника.
"Здавалося, це останній день мого життя"
Про події 2014 року він завжди згадує з болем: тоді довелося битися невеликим складом, нерівними силами і наодинці з ворогом. З початком бойових дій на Донбасу його перевели в Дніпропетровську область, в село Дачне неподалік від Волновахи, а згодом розкидали по блокпостах.
"Там нас ночами регулярно обстрілювали з мінометів. Ворожі сили були за кілометр від нас. Коли нас розподіляли, мені дали не мою техніку. Тому я мав купу роботи. Мусив перевірити, чи справний танк, чи стріляє пушка, чи працюють кулемети. …Під час залпового вогню в самому танку нічого не бачиш через порохові гази, немає чим дихати. Вентиляція є, але вона не дуже працює. Тому в голові паморочиться, в очах мерехтить. Але мета одна: стріляй, а потім будемо розбиратися. Щоб стріляти з командирського кулемета, треба було вилазити наверх, на танк, і стріляти вручну", - пояснив Богдан в коментарі "Цензор.нет".
Коли з часом отримали наказ просуватися вперед і зачищати ворога під Северодонецьком, в запасі була тільки легка броня та кулемети. З таким не те що до противника не підступишся, аби самому не загинути.
Але хлопці чекали на БМП, і все ж таки виконували доручення.
"Відходячи, ворог підірвав міст. Відпрацювавши з дороги, я виїхав на залізничну колію, яку ворог раніше підірвав, завчасно готуючи відхід своїх військ та роблячи перешкоди. Там я вистріляв до десяти танкових снарядів. Знищував усе, що могло нам загрожувати. Потім ми зачистили ще один блокпост і дійшли майже самого Лисичанська. Зробили п’ять пострілів. По нас не було відповіді. Все навкруги горіло і палало. Міст завдовжки метрів сто. Вже залишалося 10-15 метрів, коли перед танком зірвалася вибухівка. Я ж весь час дивився в приціл. Думав, що впадемо вниз", - додав військовий.
В той момент, як запевняє Богдан, йому здавалося, що це останній день життя. Загинув бойовий товариш, командир, але надійшла команда – навіть на несправному танку вирушити далі, що бійці і зробили.
Вогонь бойовиків у відповідь постійно заважав взяти контроль над містом, зенітки били по машинах, зривали навіть тролейбусні дроти. Відступати завадив механік, біля якого якраз поцілила ворожа зброя.
"Скажу відверто – було дуже страшно! Але бажання жити перебороло страх", - резюмував він.
Дивіться: ближні бої з ворогом на Донбасі
Нагадаємо, у мережі показали, як працює секретний підрозділ ЗСУ.
Як повідомляв Знай.ua, українська компанія створила новітній бойовий модуль для потреб ЗСУ.
Також Знай.ua писав, українець, який вирвався з полону бойовиків, розповів про перебування у луганських застінках
