День захисту дітей 1 червня: страшне життя покинутих малюків в Україні

Міжнародний день захисту дітей (International Day for Protection of Children) весь світ традиційно відзначає 1 червня. Свято радості і надії, здійснення мрій та сподівань на краще.

В Україні цю дату запроваджено із 1998 року. У 1991 році ми приєдналися до Конвенції ООН про права дитини, згідно з якою кожна держава "зобов'язана поважати та заохочувати право дитини на всебічну участь у культурному і творчому житті, забезпечувати їй повноцінне дозвілля й відпочинок та сприяти наданню для цього відповідних можливостей".

Але як живеться тим, хто позбавлений батьківської любові? Згадаємо сьогодні вихованців дитячих будинків, яких, на жаль, так багато в Україні.

Покинуті напризволяще

Соціальні сироти – таким терміном їх називають найчастіше. При живих батьках вони опинилися під державною опікою. Хтось пив і покинув малюка, когось позбавили батьківських прав, інші просто не хочуть займатися вихованням після розлучення і віддають "у добрі руки".

За статистикою, таких дітей в Україні приблизно в десять разів більше, ніж в Англії. Скільки саме, сказати дуже складно, оскільки стаціонарні установи, де перебувають діти, належать до різних відомств і називатися можуть теж по-різному. Але, навіть за найскромнішими оцінками, мова йде про декілька десятків тисяч.

Українські діти в біді: статистика за останній період

Британці шоковані: як люди законно можуть відмовитися від дитини? А й справді, у нашому Сімейному кодексі передбачено – якщо існують "серйозні причини", то залишають просто у пологовому.

Першою з цих причин являється наявність "істотних відхилень у фізичному або психічному розвитку". Ставлення до інвалідності має глибокі витоки з радянських часів і змінюється нелегко. Достатньо тільки одного підпису, і дитину, що називається "відправляють по етапу", від одного сиротинця, до іншого.

Відсторонене життя

Чи справді інтернат так нагадує в'язницю? Достеменно можуть сказати тільки ті, хто особисто побував у його стінах. Приміром, українських вихователів, майбутніх педагогів часто відправляють на практику. Їдуть на море у табір із сиротами. А вже два-три місяці, повертаючись додому, просто не можуть стримати сліз. Всіх не забрати. Та й дирекція суворо ставиться до охочих когось усиновити.

Карта сирітства в Україні

Дивуватися немає чому. Часто так звані "молоді батьки" беруть дитину, а потім приводять назад. Але ж це не товар, і не іграшка, такий вчинок дуже травмує дитячу психіку, й без того вражену негараздами.

Діти в інтернатах

Міністерство соціальної політики, втім, звертає увагу на те, що в минулому році при інтернатах були створені громадські ради, які повинні стежити за дотриманням прав дітей. Займаються ними переважно благодійні організації, беруться у першу чергу допомагати у складних випадках.

Приміром, дітям з інвалідністю третьої і четвертої категорій, тобто "найважчим", з різноманітним набором відхилень і у фізичному, і в психічному розвитку. Декого туди вмовляють не їхати, адже неофіційний порятунок справа не з легких.

Але з часом така малеча стає на ноги: стають дуже кмітливими, рухаються навіть попри свій діагноз і мріють, аби їх забрали звідти.

Самостійні змалечку

Контингент, який перебуває під опікою, разюче різноманітний у сенсі здібностей, віку і проблем зі здоров'ям: тут і прикуті до ліжка малюки, і досить дорослі, з очевидною потребою в постійному нагляді психіатра. У когось - церебральний параліч, хтось потребує штучного годування, ще хтось - німий.

На всіх буває взагалі всього один лікар, а на одну нянечку припадає як мінімум дев'ятеро дітей.

Як живеться сиротам після інтернату?

Досягнення 18 років - критичний момент у житті вихованця стаціонарного закладу: за правилами, хоча на практиці вони й порушуються, довше в дитячому інтернаті залишатися не можна, а подітися, як правило, нікуди.

Ось тут і виникає головна проблема. Збудували дороги до "Єворо-2012", прийняли Лігу Чемпіонів УЄФА і навіть Євробачення в нас було. А діти як були в інтернаті, так і лишаються. Після випуску не всіх чекає хороша доля.

Іншими словами, пряма дорога після дитячого закладу - до установи для дорослих, і багато сиріт потрапляють до психоневрологічних або геріатричних інтернатів, де для них створюють "молодіжні групи". Вони перетворюються на офіційно недієздатних, але декому вдається створити власну родину. І ніколи в житті не повторити помилок своїх батьків.

Дивіться: забуті діти України