Близько чотирьох місяців в Україні перебувають військовослужбовці елітної, 173-ї парашютно- десантної бригади командування сухопутних військ США в Європі. Американці запевняють – пробудуть тут до жовтня. Їхня ціль – підготовка та навчання українських військових.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяЦими днями на Львівщині, на одному з найбільших полігонів Європи – Яворівському розпочалися спільні командні навчання – окрім американців та українців до навчань долучилися ще 16 країн.
Напередодні масштабних військових навчань, кореспондент "Знай" відвідала Яворівський полігон та дізналася у американських військових – як це бути воїном однієї з найсильніших армій світуі яке в них ставлення до українських військових.
Старичі – на підходах до Яворова
Міжнародний центр миротворчості та безпеки, який у народі називають Яворівським полігоном розташовується за 60 кілометрів від Львову й займає майже четвертину Яворівського району. Розмір самого полігона - понад 36 тис. га. Тут розташовані військове містечко, центр миротворчості, стадіон для тренувань, є навіть власна капличка. Справжня невелика військова держава.
На полігоні декілька контрольно-пропускних пунктів. На них цілодобово чергують військові – пропуск лише за перепустками, кожен автомобіль, який в'їжджає та виїжджає з території, прискіпливо оглядають.
Один з таких КПП знаходиться у селі Старичі.
Читайте також: Аваков та Турчинов оцінили новий бронеавтомобіль з радіозв'язком
Найпростіше до села дістатися автобусом з Львова, від Янівського кладовища. Автобус зупиняється практично у центрі села, а місцеві охоче показують, як пройти до найближчого КПП. Сусідством з полігоном багато хто з селян не дуже задоволені.
"Раніше бахкали гучно – стіни тремтіли й шибки дзеленчали, собаки з дому втікали. А зараз, як війна почалася на сході – так втричі більше гупають", - каже місцевий мешканець Михайло.
Але від села до КПП ще з кілометр. Місцеві пояснюють, що туди часто їздять військові машини, радять почекати вантажівку, яка підвезе…
На окраїні села стоїть військова вантажівка. Хлопці у причепі кажуть, що треба звернутися до водія, аби той підвіз.
Водій у військовій формі за кермом, охоче погоджується підвезти до КПП.
"Я сам з Хмельниччини. Мобілізований, тут водієм зараз…." - зізнається чоловік, років 45-и на вигляд.
На КПП чергують кілька солдат. Скаржаться на спеку. Доки чекаю на американців, один з чергуючи встигає розповісти, що був під Волновахою.
"У мене до війни мрія була – стати льотчиком. Закінчиться війна – піду в вчитися", - мрійливо розповідає молодий солдат, років 20-ти.
Яворів – американський гід українського походження
На білому мікроавтобусі до КПП приїздить Олександр Скрипничук – солдат американської армії. Посміхається, тисне руку, запрошує до автівки. Доки їдемо полігоном до військового містечка, де базуються американці, Саша розповідає про себе.
"Я сам з Івано-Франківщини. Коли мені було 10 років – батьки виїхали до США. Мій тато був лікарем, отримали "Грін Кард". В США нам здорово допомогли. Не сторонні люди, а сама держава. Ми приїхали з кількома валізами. Нам дали житло, почали навчати англійської мови, ходили соціальні працівники – розказували куди маємо звертатися, де купувати продукти. Батько закінчив там школу і влаштувався лікарем. Батьки живуть зараз за кілька годин їзди від Нью-Йорка".
У 19 років Олександр отримав громадянство США, вивчився в університеті на інженера.
"Трохи попрацював і вирішив – сидіти зранку до вечора в офісі – це не моє. Хотілося якось рухатися – я людина активна. Вирішив, що піду до армії. Там багато тренувань, що мені на користь, держава забезпечує житлом, та й хотілось якось віддячити країні, що нас гостинно прихистила", – пояснює.
Зараз Олександр сержант армії США – служить уже 8 років. Встиг побувати в Афганістані та на американській базі в Італії.
Разом з дружиною та двома дітьми живе у Техасі, на території військового містечка.
"Американці охоче йдуть служити. Держава забезпечує службовим житлом, оплачує комунальні послуги всій родині військовослужбовця. Медицина в США не з дешевих, але військовослужбовці лікують у військовому госпіталі безкоштовно. Багатьох майбутніх солдат приваблюють щоденні тренування та фізичні навантаження. В США дуже розвинути культ тренувань, пробіжок, фізичних вправ", - каже Олександр.
Зарплатня сержанта армії США невелика – всього 2700 доларів. Майже усі американці з зароблених коштів відкладають частину, аби мати надбавку до майбутньої пенсії.
На рідній Івано-Франківщині Олександру так і не вдалося побувати – солдат возять у місто організовано, покидати територію бази заборонено – вище керівництво віддало такий наказ, аби американці не потрапили у неприємну ситуацію та не створювали картинку для російських ЗМІ.
Від української армії сержант Скрипничук в захваті.
"Українці зупинили на сході російську армію. Не багатьом країнам таке під силу. Тому за 5 – 6 років Україна також матиме одну з найсильніших армій світу – я в цьому впевнений. Хлопці з України кажуть, що 23 роки армію руйнували. Але зараз помітні великі зміни, все міняється та трансформується, це помітно. Українські солдати, яких ми тренуємо, дуже наполегливі у навчанні та беручкі, хапають все просто на льоту…. ", - каже Олександр
Військове містечко
Живуть американці у військовому містечку на території полігону. Скрипничук показує ошатні відремонтовані двоповерхові будиночки. Запевняє, що умови тут хороші.
На його колег чекаємо у буфеті. Ті підходять та купують собі енергетичні напої – пояснюють, що вживають їх замість кави, аби підбадьоритися.
Читайте також: Росія відмовилася остаточно від полонених ГРУшників
23-річний артилерист Френк Баклі розказує, що в Україну приїхав вперше. Саша Скрипничук допомагає з перекладом.
"Я з військової родини. Тому для мене питання, куди піти працювати не стояло – тільки в армію. Для мене це перший контракт у армії – підписав його на 4 роки", - каже Френк.
Коли їхав до України, в інтернеті бачив чимало інформації. Але вирішив не вчитуватися і скласти власне враження про далеку і незнайому країну.
"Мені тут сподобалося. Гарна природа, хороші люди. Спочатку, правда, було важко спілкуватися з українськими хлопцями, але за тиждень звикли – я їх навчив трохи американських слів, вони мене навчають української", - сміється артилерист.
На ламаній українській промовляє слова: "артилерія", "танк", "зброя", "вогонь".
Лейтенант Вільям Ділан командує бойовим підрозділом.
Запевняє, що має чудову нагоду відвідати іншу країну, попрацювати з українськими військовими.
"Взнав багато нового для себе. Це і чужа культура – надзвичайно цікава, і чужа мова, інший спосіб мислення та життя", захоплено розповідає лейтенант про Україну.
Щодо служби в армії США, Ділан вважає, що їх служба подібна до служби у будь-якій країні.
"Люди йдуть в армію, бо хочуть бути на захисті суспільства. У нас це надзвичайно престижно – і права тут не в зарплатні", - коментує Ділан.
Аби стати командиром взводу, Вільям пройшов курс в офіцерській школі. Пояснює, що в американській армії отримати чергове звання дуже не просто – потрібно насамперед мати хорошу фізичну форму, вміти командувати власними людьми, мати великий командирський досвід.
"Сумніваюся, що мій досвід чимось відрізняється від досвіду військовослужбовця з іншої країни. Звісно, в моїй службі були не прості випадки, були й складнощі. Головне, що я виніс для себе – потрібно завжди залишатися у контакті зі своїми підлеглими – солдатами, вміти передавати свої навики. А щоб щось передати, потрібно багато учитися. Найголовніше для солдата нашої армії – уміти представляти свою країну. Одягнув формі – ти вже не просто громадянин, ти солдат своєї країни – а значить мусиш бути дисциплінованим, мужнім, хоробрим. Такі риси важливі в умовах воєнних дій, але є і мирне життя, тому солдат має бути також і ввічливим, доброзичливим, бути готовим у будь-який момент допомогти", - розповідає лейтенант Ділан.
В американській армії зараз нарівні з чоловіками беруть служити і жінок. Проте в сухопутних військах ця практика ще мало поширена, хоча жінки є.
"У США не роблять різниці між жінками та чоловіками. Якщо потрібно буде, я зможу керувати і жінками-військовими" - розказує лейтенант.
Капітан Зак Савері у армії майже шість років. Вдома залишилася дружина, з якою він спілкується в інтернеті. Зак командує цілою ротою.
"Інколи дуже непросто буває з новачками. Приходять люди, які не до кінця ще усвідомили, що вони солдати американської армії. Маю владнати такі дрібні розбіжності, до кожного знайти індивідуальний підхід, показати кожному солдату, що він частина одного єдиного організму, і якщо він щось не буде виконувати, чи буде "грати" не в команді – усьому "організму" буде погано.
Капітан зізнається – є в американській армії власна дідівщина.
Читайте також: Полк "Дніпро-1" укомплектують за аналогом американського SWAT
"Інколи старші солдати розуміють, що мають більше досвіду, ніж новачки. Але в нашій армії так заведено – раз ти солдат з досвідом, то мусиш бути насамперед прикладом для новачків – краще тренуватися, швидше реагувати, краще виконувати команди", - розказує капітан.
Дорога додому
До Яворова мене підвозить на мікроавтобусі Олександр Скрипничук. Пояснює, що має придбати у райцентрі всіляких дрібниць та продуктів.
"Хвилююся за Україну…" - зітхає по дорозі
Розповідає, що американські військові високо оцінили українську армію.
"Для нас це досвід, і для них це досвід. Навчимо усьому, що знаємо самі. Я хоч і американець, але за новинами з України слідкую. Більшість американців упевнені – все у вас буде добре", - каже, прощаючись, Скрипничук.
