За останні півтора року, доки в Україні проходить АТО, більшість українців встигли зрозуміти: війна – це розруха, смерть, страх та біль. Проте навіть на війні не обійтись без гумору, щирих та добрих історій. Більшість наших хлопців стверджує – звичайні буденні речі та почуття гумору значно допомагають пережити їм війну.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
Підписатися"Знай" зібрав найцікавіші історії з фронту. На прохання співрозмовників, ми приховали їхні прізвища та місця дислокації.
Кіт-сепар
Цією історією від бійця поділилася на своїй сторінці вінницька волонтерка Таїса Гайда.
В одному з військових підрозділів солдати підібрали кота. Назвали Сепаром. Тварину полюбили усі бійці, але одного разу кіт втік.
Якось їм повідомили з сусіднього блок-посту, що знайшли кота Сепара. Радісні бійці їхали саме до магазину у село, що поруч, тож вирішили дорогою забрати тварину. По приїзду, двоє бійців зайшли до магазину, а водій лишився біля автівки. У магазині була черга. На солдат місцеве населення дивилося з побоюванням.
Хлопці хвилин 15 стояли у черзі, доки до магазину не вбіг водій не закричав командирові: "Товариш командир, Сепар в багажнику прокинувся, зараз кричати буде, або й нагадить!"
У магазині повисла пауза. Потім вся черга миттєво подалася до виходу – від гріха подалі. Вже за кілька хвилин магазин був порожнім. Солдати купили Сепару молока, собі печива та чаю і, сміючись, вирушили на місце дислокації.
Читайте також: Мене полонили ще вранці: Савченко розповіла подробиці затримання
Гриць-охоронець
Цю історія розповів нам Сергій – один з військових, який потрапив у першу хвилю мобілізації.
"Під час АТО мусили постійно пересуватися по території. Ночували в лісах, полях, посадках. Якось випало нам ночувати поблизу поля з кукурудзою. Викопали рови, "постелили" на ніч, аби нас з дороги не розстріляли. Тут хтось з хлопців знайшов старого капелюха. Вирішили пожартувати. Зробили опудало – на палицю поставили капелюх, знайшли старого светра, хтось з бійців навіть штани старі спортивні дав. Жартома назвали опудало Грицем. Так і полягали спати – ми в окопах, а Гриць чатує. Аж вночі на нас вийшла група бойовиків. У темряві опудало не роздивилися, давай по ньому стріляти. Одну обойму розрядили, другу – стоїть Гриць, не падає. Наші хлопці, поки противник по опудалу стріляв, бігом посхоплювалися, до бою готові. Аж тут чуємо, сепаратисти кричать: "Да что это такое, почему мы его завалить не можем?" Доки бойовики з нашим Грицьком воювали, наші хлопці встигли групу ззаду обійти – взяли п'ятьох чоловік у полон. Коли просувалися далі, Грицька з собою взяли – він на себе всі кулі "взяв".
Мародери
Боєць-десантник В'ячеслав розповів історію про те, як вони ходили за продуктами до селища.
"Так сталося, що зовсім поряд було два населені пункти – один під нашими, другий під сепаратистами. Ми стояли на блок-посту якраз між цими населеними пунктами. В якийсь період у нас закінчилися харчі. Командир попередив – підвезуть завтра. Але ж їсти хочеться...
Був вечір, магазини закриті. Бачу, коло приватного будиночка зграя гусей. Зайшли туди – там живе стара самотня жінка. Побачила нас. Злякалася. Ми заспокоїли її, що не будемо її чіпати і красти нічого не будемо – хочемо купити у неї гуску. Вона радо погодилася. Сторгувалися, заплатили, взяли під пахву гусака, добираємося назад. Метрів 100 відійшли від хати, аж назустріч нам патруль. Підходять, козиряють і заявляють: "Ви вкрали гуску, пройдете з нами!". Ми почали розказувати – нічого не крали, гусака купили. Вернулися у ту хату, бабця ще військовим міліціонерам підтвердила, що ми не вкрали, а чесно купили. Відпустили нас. Йдемо далі. Тільки 200 метрів відійшли – знов патруль. Знов до нас претензії: "Як вам хлопці не соромно красти у місцевих?"
Читайте також: У музеї Нацгвардії зібрали унікальну колекцію експонатів (фото)
Ми знову давай розказувати. Вони вже й у штаб по рації передали, що затримали мародерів. Повернулися знову – знову пенсіонерка підтвердила, що гуску купили. Знову нас відпустили. Тільки ми з тією гускою вийшли з селища – знов нас патруль міліцейський тормозить. Так і так: "Ви злодії!" Почали передавати у штаб по рації, там уже сміються. Кажуть: "Якщо один худорлявий, а другий з бородою – відпускайте і не морочте голову нам з тією гускою". Ледве ми з тим гусаком до блокпосту дійшли", - розказав нам військовий.
Танк у квіточку
Доброволець Анатолій згадує, як їхній підрозділ зайшов до міста, яке було під сепаратистами.
"Ми зайшли танками. Дали команду - все спокійно, можна закріпитися. Хлопці голодні – дістали, що в кого було. До цього до нас волонтери приїздили – привезли багато продуктів. Хтось плову на вогнищі наварив, в нас до плову консерви, сало, коржики, мед, цукерки. Аж раптом в траві щось зашаруділо. Ми всі підхопилися – місто ж до цього було під сепарами. Аж там хлопчик, років чотири. Сидить, спостерігає з кущів, як ми зібралися обідати. Ну ми автомати опустили, питаємо дитину: чи ти голодний.
В очах страх, але головою киває, що так. Привели його, посадили, насипали їсти, пропонуємо цукерки й коржики. Мовчить, їжу не чіпає. Питаємо з хлопцями: в чому справа. Він ручкою показує в іншу сторону. Ми туди – аж там ще двоє дітей. Погукали й їх, а за ними ще діти підійшли. Всі голодні, дивляться на нас. Нам і їжа в горло не лізе – посадили дітей, насипали їм їсти. Дивимося - і в кожного сльози на очах. Одна дівчинка тихенько так питає: "Можна щось сестричці візьму, бо вона їсти просить у мами постійно?"
Подзвонили командирові, той сказав, що пришле волонтерів, які допоможуть з їжею місцевим. Покликали ще наших хлопців. Ті принесли якісь ящики з продуктами. Погодували дітей, з собою дали всього, що знайшлося. З штабу видзвонилися нам, сказали, що організовують підвіз їжі місцевим. Так ми залишалися голодними, але не нарікали, якось переночували. На наступний ранок підвезли продукти і нам і місцевим, біля машин черги вистроїлися. А до нас вчорашня дітлашня прибігла.
Поки ми відвернулися, вони взяли крейди, фарбу і розмалювали наш танк. Намалювали квіти, птахів, сонечка, порозвішували кольорові стрічечки. Не танк вийшов, а дівчинка на параді. Нам з солдатами наплели віночків. Ми так розчулилися від того. Одягнули віночки, подякували. Аж тут нагодився командир. Побачив нас, здорових мужиків, у віночках, танк у рожевих стрічечках і птахах – аж мову відняло. Почав сваритися, щоб зняли все негайно: "Тут війна чи дім мод?" Ми все швидко прибрали. Але командир потім і сам розчулився та пригощав дітлахів цукерками", - розказав Анатолій.
