Пам'ятаєте, з чого почалася Революція Гідності? І ми зараз говоримо не про «непідписання» тодішнім президентом Віктором Януковичем угоди про асоціацію з Євросоюзом. Йдеться про більш відчутний момент, яким зловживав біглий гарант. Ми говоримо про економіку, приватний бізнес і гарантії права на приватну власність в цілому.

Хоча це і не була основна причина для безпосередніх учасників крайнього Майдану, вона стала такою для тих багатьох бізнесменів, що в результаті простягнули руку допомоги тим, хто стояв на площі.

Тоді

Тоді вони думали, що з приходом нового демократичного проєвропейського і антикорупційного уряду зміниться і система взаємодії суспільства, бізнесу і влади. Вони сподівалися, що їм не доведеться, за старою-доброю злодійською традицією, яка була затверджена на державному рівні, регулярно виплачувати 50% «дивідендів» від власного прибутку на додачу до податкового навантаження. В іншому випадку - цілком законні «маски-шоу» з підсумковою втратою власної справи.

Хоча це стосувалося, скоріше, представників дрібного і середнього бізнесу. Більші або більш успішні підприємства в ті часи, часто, і того більше - просто змінювали свого власника, якого в кращому випадку залишали «на зарплаті» в ролі менеджера чи співзасновника.

Популярні новини зараз

45-річна Могилевська "проміняла" мільйонера на 71-річного Поплавського: "Ми худнемо"

Вагітна дружина Віктора Павліка розкрила стать дитини: "Плакала півгодини"

Юрій Ткач з "Квартал 95" раптово схуд, фанати не впізнали: "Циганські фокуси"

Померла радистка Кет з "Сімнадцяти миттєвостей весни"

Показати ще

Не шанували і державні підприємства. За давно зрозумілою схемою вони або ставали «бездонними колодязями» з освоєння коштів державного бюджету, або, навпаки – перетворювалися на банкрутів і йшли з молотка в приватні руки.

Були в ті часи і зовсім незрозумілі банкрутства. Наприклад, можна згадати долю одного з найстаріших підприємств України - Київського ювелірного заводу, який з року в рік отримував сотні мільйонів прибутку і мав найбільше представництво і покриття серед подібних компаній на ринку. І навіть той факт, що підприємство торгувало одним з найстабільніших активів у світі - золотом, також ніяк не вплинув на його життєздатність.

А хто не пам'ятає «бізнесмена від бога» Сергія Курченка, який ще до свого 30-річчя примудрився стати власником «заводів, газет і пароплавів»? Його ім'я навіть стало загальною назвою, коли будь-хто починав говорити про газовий бізнес.

Перехідний період

А потім все скінчилося. Практично відразу пішли всі особи, які символізували собою «схеми». Ось тільки, як не дивно, схеми не пішли. Протягом довгого часу їх навіть контролювали все ті ж «куратори». Щоправда, з часом замість того, щоб відійти в небуття або перетворитися на нові схеми, старі фінансові потоки поступово перейшли у володіння умовно «нових облич». І навіть горезвісна газова імперія Курченка знайшла собі нового господаря, продовживши працювати з «перерваним транзитом» і «фіктивним експортом».

У підсумку спадщина «молодого олігарха», якщо вірити людині, яка зізналася в цьому, – депутату-втікачу Олександру Онищенку, значною частиною перейшла в його руки. Хоча, вірніше буде сказати, що перейшла вона багато в чому просто під його «нагляд». Оскільки, якщо знову ж таки вірити його словам, вся виручка, зароблена непосильною працею, йшла на фінансування «правильних» голосувань у Раді. Звичайно, в те, що Онищенко, який спішно «емігрував», абсолютно нічого не отримав від свого «статусу», віриться насилу.

Як би там не було, згодом Онищенко став одним із головних спікерів, які викривають корупцію в найвищих ешелонах української державної влади. Причина - проста: його прибутковий «бізнес» став настільки успішним, що необхідність в управлінні ним за допомогою ставленика вже була не потрібна.

«Моноолігархізація»

В якомусь сенсі прощання Онищенка з бізнесом можна розглядати, як елемент виконання Президентом своєї обіцянки щодо деолігархізації України. Думка, звичайно, наївна, але комусь, хто хоче в це вірити, може і сподобатися.

Як би там не було, а першим офіційним «розкуркуленим» вітчизняним олігархом став Ігор Коломойський - людина, яка свого часу була одним з найближчих «соратників» нинішнього глави держави.

Незабаром після остаточної перемоги Революції і зміцнення нової команди при владі, знизилася і необхідність у підтримці Коломойського на Сході. Після цього практично відразу він «пішов» з поста глави Дніпропетровської ОДА, а його люди синхронно вийшли з підприємства «Укртранснафта».

Далі у групи «Приват» почалися проблеми з «Укрнафтою», а потім і з докапіталізацію ПриватБанку, який за підсумками минулого року переможно перейшов у власність держави. При цьому скільки саме грошей у вигляді кредитів афілійованим особам встигли вивести ці структури - до кінця, очевидно, ніколи ніхто не дізнається. Ймовірно, це і була ціна зникнення Коломойського з політичної карти України, виплачувати яку доведеться вже всій країні.

Наступним у списку на вибування, судячи з усього, значиться інша не менш знаменита для всіх українців особистість - мільярдер Рінат Ахметов. Першим дзвіночком стали проблеми і питання щодо підприємства «Нафтогазвидобування», частиною якого свого часу володів тоді ще майже звичайний бізнесмен Петро Порошенко. За, ясна річ, не підтвердженими даними і за словами все того ж біглого депутата Онищенка, ці «проблеми» були заплановані ще в 2014 році, коли з’явилося завдання «законним» шляхом позбавити згадане вище підприємство ліцензії на розробку надр.

В результаті не позбавлена ​​ліцензій компанія потрапила в поле зору силовиків. Після чого, щоправда, таким же таємничим чином випала з нього. Як заявляв у своєму нещодавньому інтерв'ю Онищенко, ціна «таємничості» - 200 мільйонів американських доларів.

Зараз

Правда, вважати, що таким чином Рінат Ахметов купив собі «проїзний квиток» для всіх своїх інших активів, особливо проводячи аналогію з Коломойським, напевно, не варто. Надто, якщо врахувати нещодавню блокаду, яка вдарила в першу чергу по ДТЕК, розмови і чутки про повернення «Київенерго» в комунальну власність і оприлюднене буквально днями офіційне повідомлення Фонду державного майна щодо претензійно-позовної роботи з повернення в державну власність ПАТ «Укртелеком».

Мабуть, гра, панове присяжні, все ж триває.

«Навіщо Вам гроші, Кісо?»

В черговий раз згадуючи депутата-утікача Онищенка, всі ці «рухи тіла» потрібні теперішній владі з двох простих причин. Перша - полягає в тому, що контроль над основними фінансовими потоками дає можливість керівництву країни «відчувати себе в безпеці». Впливаючи таким чином на великий бізнес, воно вилучає у нього «зайву» грошову масу, яка у разі чого могла б піти на фінансування опозиційних політиків.

Друга причина - ще більш банальна. Владі просто потрібні кошти, щоб залишатися при владі, щоб лобіювати «потрібні» закони і приймати «зважені» рішення щодо ключових урядових посад.

Населення

І останнє питання, на якому варто було б зупинитися, а політикам побільше на цю тему думати, - це інтереси держави Україна і жителів, які населяють її територію. Наприклад, якщо не звертати уваги на деякі раптові випадки рейдерських захоплень, подібних ситуації з кондитерською компанією «Житомирські ласощі», в цілому, багато хто з не особливо великих бізнесменів стверджує, що їм стало простіше спілкуватися з податковою. Хоча цілком імовірно, це тому, що до них поки просто не встигли дістатися.

Що стосується не обтяжених підприємництвом українців, їм і того більше пощастило. Наприклад, вони ніби стали платити менше податків. У всякому випадку, що стосується ЄСВ. Щоправда, при цьому, виріс податок на прибуток і додався військовий збір, але це деталі.

Що дійсно погіршилося, так це співвідношення між доходами населення і сумою, яку потрібно сплатити за комунальні послуги. А ще не варто забувати і про непрямий податок у вигляді інфляції і девальвації, який за фактом також лягає на наші з вами плечі.