Команда Громадського руху «Рідна країна» активно підтримує позицію українських аграріїв, які протестують проти ухвалення парламентом законопроєкту, що ним від жовтня наступного року запроваджується ринок землі. Причини протестів зрозумілі: тоді величезні земельні масиви зосередяться у власності агрохолдингів чи новітніх феодалів. Існують і певні лазівки, через які на ринок землі зайдуть іноземні покупці. Тобто, так чи інакше, український селянин залишається ні з чим, а Україна втрачає своє найбільше багатство – землю.
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяНаша позиція гранично чітка, і вона стосується не лише української землі.
Якщо проаналізувати ініціативи й попередньої влади, й теперішньої – створюється враження, що нами керують правнуки Кагановича.
Лазар Каганович, якого скерувала свого часу більшовицька влада знищувати Українську державу, казав: «Щоб знищити Україну, треба знищити українського куркуля». Тобто, українського господаря. Бо він – власник, він дбає про свою, українську, землю, і він – український патріот, адже дбає про Україну.
Що треба, щоб знищити українського «куркуля», тобто справжнього господаря? Треба забрати в нього землю й переселити до міста – щоб він забув рідні мову, культуру, традиції.
Але сьогодні біда не лише з землею. Якщо ви прочитаєте всі документи, ухвалені парламентською більшістю та урядом, то побачите, що ось вони – правнуки Кагановича, які заходилися знищувати українське село.
У програмі діяльності Уряду записано, що клас у сільській школі може існувати лише за умови, що в ньому налічуватиметься не менше ніж п’ятнадцятеро дітей. Сьогодні діє норма – п’ятеро дітей. Тепер уявімо, скільки збережеться сільських шкіл, якщо відбудеться перехід на норматив 15-30 дітей у класі.
Яценюк , а затим Гройсман протягом 5 років ліквідували 2100 шкіл. Я підрахував, що в разі ухвалення норми наповнення класу, запропонованої нинішнім Урядом, своє існування припинять іще близько 5000 шкіл.
Наступна «новація» з Програми Уряду: лікарні другого і третього рівнів будуть розташовані на відстані не менше ніж 60 кілометрів. Як доїхати до лікарні, скажімо, старшій чи недужій людині? Враховуючи бездоріжжя, відсутність транспортного сполучення, неможливість знайти машину – людина двічі помре, поки дістанеться тієї лікарні!
Але це ще не все. У тій таки урядовій Програмі бачимо, що закладів культурних послуг (маються на увазі біблотека, музей, Будинок культури) має бути не більше, ніж один на 6-8 тисяч громадян. Нескладно порахувати, скільки будинків культури, бібліотек, музеїв буде закрито.
Отже, захищаючи від розпродажу і розграбування українську землю, ми захищаємо від знищення українську культуру, українську мову, українське село. Бо якщо ця урядова Програма з освіти, культури, охорони здоров’я буде реалізована – українського села не стане.
Існує такий німецький вислів: у німецькому селі заховані дух німецький, німецькі енергія й сила. Ми, українці, маємо всі підстави стверджувати, що наше, українське село – це осердя українського духу, українських цінностей і світогляду. Не стане українського села – не буде українського духу, світогляду, цінностей і – ширше – Українського Світу. А значить, самої України.
Тож я і мої однодумці переконані: жодного рішення щодо землі й села Верховна Рада та Уряд не можуть і не мають права ухвалювати без погодження з людьми, які живуть і працюють у селі. Тільки ці люди мають право і повинні визначати стратегію розвитку українського села, а отже – долю України.
Велика біда, що до влади прийшли люди, які не живуть в Україні. Вони тут заробляють. Їхні родини мешкають за кордоном. Вони за кордоном платять податки.
(Принагідно зауважу: варто було б у законі про вибори записати, що голосувати може тільки платник податків. Якщо людина не платить податки в Україні, вона не може брати участі у виборах).
Нині міністрами стали люди, які зберігають свої статки на закордонних рахунках. Прийшли до влади, заробили і поїхали на своє «закордоння».
Недаремно ж бо відтепер є міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства: поприходили ті, хто торгує економікою й сільським господарством. У народі кажуть: був вінницький базар, а тепер – уряд «торгашів». Щоправда, теперішні хитріші – вони працюють з транснаціональними корпораціями…
Отже, Україна як ніколи потребує нашого захисту. Ми здатні захистити Україну тільки разом. Немає «українських партій» – є українські село, мова, культура, традиції. Є Україна. Неукраїнські й проти українські владці нехай їдуть до своїх закордонних маєтків. А нам – жити на рідній українській землі, любити її й захищати.
Микола Томенко,
Лідер партії «Громадський рух «Рідна країна»
