Колишній керівник секретаріату Ради Безпеки ООН Олександр Мацука в певних колах вже давно отримав статус досвідченого дипломатичного вовка. Він 27 років пропрацював у Політдепартаменті Секретаріату ООН, де відповідав за країни Східної Європи, займався ситуацією на Балканах, грузино-абхазьким конфліктом, російською агресією проти Грузії. Oстанні сім років перед відставкою Мацука очолював секретаріат Ради Безпеки ООН.

Після виходу на пенсію в 2016 році він працює радником українського постпреда при ООН Володимира Єльченка.

- Українці вперше зацікавилися роботою ООН з початку війни. І відразу посипалися нарікання - мовляв, просто засідають, нічого не роблять...

- Справді, інтерес до ООН за останні роки зріс. Мене завжди дивувало те, що багато українців постійно чекають, що хтось прийде і за них все вирішить. Хто завгодно - Євросоюз, ООН, США. Самі нічого не роблять, не докладають зусиль, але їм хтось винен. А вони ще й ображаються, що недостатньо роблять. Відкрию страшну таємницю: за нас ніхто нічого не буде вирішувати і, крім нас самих, ніхто не буде рятувати і захищати. Допомагати — будь ласка, але робити нам все треба самим.

Що стосується ООН, то від неї можна вимагати тільки те, що вона спроможна дати. Так, ООН відстежує ситуацію в Україні у зв'язку з російською агресією, доповідає Раді Безпеки про хід подій, але в Ради зв'язані руки.

Популярні новини зараз
Гороскоп на п'ятницю 22 листопада для всіх знаків Зодіаку: день для змін та простих радостей Пенсіонерам "навісять" новий фінансовий тягар: ніяких пільг не чекайте Гороскоп на 21 листопада для всіх знаків Зодіаку: час покінчити з мотлохом у голові та справах настав Долари з "заначки" можуть розчарувати: почали діяти нові правила обміну валюти
Показати ще

- Чому?

- Росія - постійний член Ради Безпеки. А це означає, що будь-яке рішення, яке йде всупереч її інтересам, може бути заблоковано.

- Тобто, Росія сильна в ООН?

- Справа не в силі, а в правах. У 1945 році ООН створювалася як організація переможців над нацизмом. Біля її витоків стояли союзники в Другій світовій війні: найпотужніші військові держави - США та СРСР, і дві колоніальні імперії - Велика Британія і Франція. Ось ці союзники, плюс Китай, як держава з найбільшою кількістю населення, й увійшли до Ради Безпеки як постійні члени з правом вето. Ідея вето спочатку виникла як важіль стримування.

Саме великі держави визначили структуру Організації і записали за собою особливі права, найперше — право вето. І ніхто від цього права відмовлятися не хоче. А Росія ніколи не соромилася застосовувати вето або погрожувати його застосуванням задля того, щоби блокувати невигідні для себе рішення. Це стосувалося і Грузії, і України, і Сирії. Тому «менш рівним» державам доводиться шукати інші можливості. І ми їх знаходимо. Не вдається в Раді Безпеки, йдемо до Генасамблеї. Генасамблея ООН прийняла дві резолюції на підтримку України. Остання - минулої осені по Криму. На відміну від рішень Ради Безпеки, резолюції Генасамблеї мають рекомендаційний характер. Це скоріше політична декларація. Проте прийняття такої резолюції — це велика політична перемога, оскільки Крим міжнародно визнаний окупованою територією. Не дивно, що Росія так проти неї боролася.

- Якщо маємо п'ять держав з особливими правами, тоді навіщо ООН іншим країнам?

- По-перше, ООН займається безліччю корисних речей: від дна океанів до співпраці в космосі, від прав людини до економічного та соціального розвитку. А що стосується конфліктів, то там, де це не пов'язано з інтересами постійних членів Радбезу, результату можна досягти. Я пам'ятаю, як у 1999 році під час протистояння НАТО і Югославії саме в рамках ООН знайшли вихід із ситуації. Є й інші приклади. Однак ООН завжди лише частина процесу. Думати про те, що можна скликати сесію ООН, і вона припинить війну, - дуже примітивно.

Для нас ООН — це найперше майданчик, де ми можемо інформувати світову спільноту, всі 193 держави, про те, що у нас насправді відбувається, доносити до інших своє бачення ситуації. І нас чують. Бо якщо в Європі, в США або Австралії більш-менш знають, що у нас відбувається, то в далекому Парагваї або Лесото й гадки не мають, що у нас війна. Нині ми маємо підтримку і в Генеральній асамблеї, і в Раді Безпеки, де проти виступає лише Росія. А ми працюємо, ми доносимо свою позицію світу - і це дуже важливо.

- Якщо ми говоримо про ООН і про країни з правом вето, то чому Росія користується цим правом, якщо воно було дано СРСР? Ми теж були його частиною, ми теж країна-переможець...

- У цьому є частка правди. Навіть більше, коли створювалася ООН, Україна стала однією з держав-засновників цієї організації, тобто внесок України і Білорусі в перемогу був офіційно визнаний в 1945 році на Ялтинській конференції (так що наші діди також воювали). Але була домовленість між великими державами про те, хто саме отримає ексклюзивні права. Якщо ж говорити про правонаступництво Росії, то тут є нюанс. У Статуті ООН записано, що постійним членом Ради Безпеки буде СРСР. А про Росію там нічого немає.

- Може, заявити свої права на право вето?

- Вся справа в тому, що, коли розпався Радянський Союз, були домовленості між 15 республіками. Країни СНД дійшли згоди визнати Росію правонаступником СРСР. Думаю, що багато країн у той момент лякало питання про те, що буде з ядерним потенціалом розваленого СРСР. Тому всі погодилися з тим, щоб Росія була наступником, тільки би доступ до ядерної зброї не отримав абихто...