Протекціонізм як отрута - в малих дозах лікує, у великих вбиває. Квоти на імпорт сірчаної кислоти, введені в 2018 році назад в інтересах двох підприємств - «Сумихімпром» і Східний ГЗК, можуть призвести до екологічної катастрофи і зупинки коксохімів. Але Мінекономіки вперто відмовляється переглянути питання.

Можливо, тому, що колишній бос міністра економіки Ігоря Петрашка, олігарх Олег Бахматюк сусідить у Відні з Дмитром Фірташем, який досі не втратив тіньовий контроль над "Сумихімпром"?

Сірчана кислота потрібна коксохімам так само, як людині кисень. Її завдання - "уловлювання" побічних забруднюючих елементів при очищенні коксового газу. Якщо цього не робити, неочищений газ за місяць виведе з ладу газопідвідну апаратуру коксових батарей. Як кажуть виробничники,"спалить нам всі котли".

Але найстрашніше-це викиди в атмосферу, які можуть привести до важких легеневих захворювань у людей, отруєння повітря і посівів. Не кажучи вже про те, що підприємствам за такі "неподобства" нарахують гігантські штрафи в десятки мільйонів гривень. Хоча вони не винні.

Тому такого поняття як" дефіцит сірчаної кислоти " в країні з великою часткою ГМК-виробництва не може бути апріорі. Проте, металурги вже кілька разів опинялися на межі, коли запаси сірчаної кислоти знижувалися до критично низького рівня.

Популярні новини зараз

У МОЗ перевірили українську вакцину від Covid-19, Степанов поділився результатами

Притула з'явився на дільницю з палкою красунею і ледь не зруйнував сім'ю: "Чувак, єдине, що тебе врятує..."

Українська Кардашьян закрилася у примірювальній магазину і почала "любити" себе

Поки Тарзан зраджував Корольовій, її колишній ощасливив одразу двох дівчаток

Показати ще

Проблема в тому, що за останні роки Україна позбулася двох великих виробників сірчаної кислоти, які опинилися на тимчасово окупованій території. Це - "Кримський титан «і Горлівський»Стирол". Залишилися три підприємства-«Сумихімпром», «НПП «Зоря» і Східний гірничо-збагачувальний комбінат, які не могли повною мірою забезпечити споживачів життєво важливою сировиною. Тому доводилося покривати дефіцит імпортом. В основному, з Білорусі та Росії.

У 2018 році "Сумихімпром" і "Східний ГЗК" клятвено пообіцяли Міжвідомчій комісії Мінекономіки, що після введення протекціоністських заходів вони мало в два рази наростять виробництво сірчаної кислоти. Їм повірили і ввели квоти. Але вдвічі зросли тільки ціни.

З нарощуванням виробництва нічого не вийшло. І це не дивно: вітчизняний видобуток сірки кар'єрним способом зупинено ще на початку 1990-х рр.через нерентабельність і архаїчність технології. Для середньорічного споживання в обсязі 700 тис. тонн сірчаної кислоти необхідно не менше 230 тис тонн сірки на переробку. А вона приходить знову-таки з території РФ! Так що від імпорту нікуди не дінешся.

При цьому матеріальне становище виробників сірчаної кислоти від введення квот не покращилося. Навпаки, чистий збиток Східного ГЗК в 2019 році склав 680 млн.грн. (замість 389 млн. грн. прибутку в 2017 році). На ГЗК "висить" кримінальна справа по розтраті. Аналогічна ситуація у ДП "Сумихімпром" - у 2019 році збиток склав 11 млн грн. По ньому порушено справу про банкрутство.

Більш того, вони так засмущалися своєї непривабливої звітності, що в 2020 році вирішили її не розкривати. І Міністерство економіки цього нарочито"не помітило". Але шила в мішку не сховаєш.

Пояснити, чому зазначені підприємства, що стали монополістами, завдяки державній протекції, збиткові, дуже просто.
І оператори ринку, і правоохоронні органи знають, що виробники сірчаної кислоти не торгують своєю продукцією. У них є ексклюзивні "прокладки" - посередницькі фірми, які сидять в спальних районах Києва, Дніпра і Харкова, в звичайних квартирах житлових багатоповерхівок і перевертають десятками мільйонів гривень. За деякими з них порушено кримінальні справи.

Всім очевидно, що квоти на імпорт сірчаної кислоти, введені в 2018 році для захисту українських виробників, перетворилися на масштабну корупційну схему, де заробляли компанії-прокладки.

А національний виробник, якого так намагалися захистити, не виграв від введення квот. Більше того, іншим національним виробникам— гірничо-металургійному комплексу, створені штучні проблеми у великих масштабах.

Навіщо? Заради збагачення кількох фірм прокладок? Погодьтеся, така версія виглядає неповною. Зрозуміло, що існування схеми з каламутними ексклюзивними посередниками, яких ніяк не можна обійти покупцям, не можливе без корупційної спайки з управлінським персоналом держпідприємств.

При цьому не забуваємо, що цей персонал в значній мірі орієнтований на своїх "неформальних власників". Східний ГЗК фігурує в кримінальній справі, яку НАБУ і САП вели по колишньому депутату Миколі Мартиненку, а також його партнерам Сергію Переломі, Руслану Журило, Олександру Сорокіну та ін.йшлося про заволодіння коштами держпідприємств СхідГЗК і "Енергоатом".

У 2018 році Мартиненка "застукали" у Відні з Дмитром Фірташем. Кажуть, вони дружелюбно обговорювали спільний бізнес навколо Одеського припортового заводу. Точніше, партнерство австрійської компанії Antra GmBH Мартиненка зі структурами Дмитра Фірташа, які обжилися на ОПЗ так само давно, як і на "Сумихімпромі". Колишній директор, а потім керуючий санацією "Сумихімпром" ігор Лазакович раніше працював у "Кримському Титані" Фірташа. Зараз у заводу інший виконуючий директор, але з тієї ж команди. Ось, власне, і секрет, хто знімає вершки з офіційно збиткових виробників сірчаної кислоти.

Що спільного між інтересами Фірташа, Мартиненка, заводськими "прокладками" і Мінекономіки, яке всіма силами допомагає законсервувати схему? Це екс-заступник гендиректора агрохолдингу "Укрлендфармінг", а нині міністр економіки і сільського господарства Ігор Петрашко. Точніше, його колишній (а, можливо, і нинішній, хто знає?) роботодавець аграрний магнат Олег Бахматюк.

Не варто забувати, що в 2005 році, коли Фірташ постачав в Україну газ через «РосУкрЕнерго АГ» Бахматюк прийшов в НАК «Нафтогаз України» скромним начальником управління, а вже через рік став заступником голови правління компанії.

Водночас Він викупив контрольні облгазів "Івано-Франківськгаз", "Львівгаз", "Закарпатгаз", "Чернівцігаз"та " Волиньгаз". А в 2007 році продав більшу їх частину Фірташу.

Після чого зайнявся аграрним бізнесом і запросив на посаду топ-менеджера "Укрлендфармінг" Ігоря Петрашка, який до цього обслуговував його інвестиції в російській компанії "Трійка Діалог".

Зараз обидва олігархи-Бахматюк і Фірташ — живуть у Відні по сусідству: один ховається від слідства, що ведеться Україні, Інший противиться екстрадиції в США. Кажуть, спільна біда згуртувала їх: вони спільно використовують можливості один одного, щоб дистанційно контролювати свої активи в Україні.

Ось вам і розгадка дивної, на перший погляд, поведінки Петрашка, який вперто не чує доводів здорового глузду і не хоче вирішувати проблему корупційного схематозу з сірчаною кислотою, викликаного квотами, що довели свою неефективність. При цьому навіть пильна увага до ситуації з боку спецслужб, його не зупиняє. Якщо щось піде не так, він, напевно, зможе виїхати. Не дарма ж зберігає гроші виключно в налчику і в іноземних банках, що випливає з його декларації.