Скандальний український парламентар і «свободівець» Юрій Левченко опинився в центрі скандалу через російської прописки
Підпишись на наш Viber: новини, гумор та розваги!
ПідписатисяПро це повідомляє «Ділова столиця».
«Отже, блогер Дзіндзя оприлюднив результати свого квартирного розслідування у вигляді скріншотів з сайту “Телефонний довідник Москви” якраз на наступний день після буйного голосування в парламенті за закони про реінтеграції Донбасу, де Левченко проявив свою ультрапатріотичні сутність особливо яскраво. І це, звичайно ж, не випадково», – йдеться в повідомленні.
Для того, щоб відповісти на нападки журналіста, Левченко знадобилося кілька днів.
«Щоб зібратися з думками і силами для гідної відповіді, Левченко знадобилося майже три дні, після чого “свободівець” розродився цілої автобіографією з копіями документів, розкривши всі таємниці історії з квартирою. Так сказати, щоб припинити всі маніпуляції», – підкреслюється в повідомленні.
За версією Левченко, він як син капітана далекого плавання живе з батьками в Москві до восьми років, тобто до 1992 р., оскільки батько майбутнього нардепа в цей час працює в Міністерстві морського флоту СРСР, в тій злощасній квартирі, купленої на зароблені гроші, батьком на Далекому Сході. У 1991-му батьки Левченко як законні москвичі автоматично отримали російське громадянство, після чого вся сім’я поїхала на Кіпр, де Левченко-старший знайшов роботу в шиппинговой компанії. Де і проходить залишок дитинства майбутнього націоналіста.
Як зізнався сам Левченко, в 16 років він навіть отримав російський паспорт, виключно з практичних міркувань”, бо так йому було швидше і зручніше отримати право на навчання за кордоном. Після кількох років навчання в західних навчальних закладах 23-річний Левченко повертається в Україну, де відмовляється від російського паспорта, отримує український і рівно через п’ять років обирається в парламент від “Свободи”. До речі, кар’єра в партії Левченко вдалася стрімка – рівно через рік після вступу в партію він очолив кадрову службу київської організації, а ще через рік став керівником аналітичної служби партії.
