Мода для обраних: що носили жінки сто років тому і чого їм це коштувало

поділитись
Власниця єдиного в Україні музею історії моди розповіла про секрети та гардероб наших бабусь і прабабусь

«У XIX — початку XX ст. жіночі костюми мали до того складну конструкцію, що деякі навіть неможливо одягти традиційним способом. Наша буржуазія воліла або замовляти їх за кордоном, або шити у місцевих кравчинь. Останнім не досить довіряли, особливо, якщо для шиття використовували дорогу тканину. Спочатку кравчиня робила макет із паперу - зшивала всі деталі, прикрашала, демонструвала замовникам. І тільки після затвердження макету могла приступити до роботи», - каже Марина Іванова, колекціонер старовинного одягу і творець музею старовинної моди. 

Ось уже 30 років Марина збирає старовинні наряди і аксесуари до них. Причому не прості: кожен костюм в її колекції - це витвір мистецтва, яке повторити практично нереально. 

Зараз в її колекції понад 200 костюмів, ще, приблизно, 100 перебувають у роботі і на реставрації. Кожен костюм - це ручна робота, і виготовлені вони в одному екземплярі. Частину колекції Марина демонструє всім бажаючим в Софії Київській, в Будинку Митрополита. Експерти і модники відзначають, що це єдина така в Україні колекція. 

- Скільки коштував такий костюм? 

- Вартість звичайного костюма для жінки становила до 50 царських рублів, якщо плаття було святкове - 80-100 рублів, багате плаття могло коштувати і 200 рублів, і більше. (Кілограм свинини, для порівняння, коштував 40 копійок у кінці 1800-х років, а річне жалування офіцера царської армії становило 700 рублів на рік. - Прим. авт.) Багаті і заможні чоловіки намагалися одягнути своїх дружин, дочок або коханок дорого - на той момент жінка була візитною карткою чоловіка. Якщо бізнесмену або великому промисловцеві доводилося вести ділові переговори - партнери судили про його статус за нарядом його дружини. 

Мало того, що наряди шили з дорогих тканин, прикрашали мереживом, вони могли бути прикрашені золотими і срібними гудзиками, діамантами, які потім передавалися у спадок. 

Дами розоряли своїх чоловіків гардеробом. Але попит на такі речі був великим. Іноді в не особливо багатих сім'ях батьки збирали кілька років на весілля дочки, щоб у неї було дороге плаття і кілька дорогих речей у гардеробі. Іноді 5 років збирали гардероб однієї дочки, видавали її заміж, потім збирали вже другій доньці. 

- Скільки суконь мало бути в гардеробі у дами з вищого світу? 

- Наряд в гардеробі пані з вищого світу був далеко не один. Жінка повинна була мати в своєму гардеробі костюми для прогулянки, для виходу в гості, для походу в театр, для балу, візитні плаття. 

Середньостатистична багата дама переодягалася по 5-6 разів на день. Вранці до чаю - один наряд, для походу в держустанови - інший, для прогулянки - третій, для прийому гостей - четвертий, для опери - п'ятий, для дому - шостий. Чим більше речей бачили люди - тим заможнішим в очах суспільства був чоловік пані, тим вище був його статус. 

Під кожну сукню обов'язково підбиралися рукавички, капелюшок, прикраси, взуття. 

- Як доглядали за такими костюмами? 

- Вся справа в тому, що багато жінок із вищого світу могли відправити свої брудні речі до Франції - на прання і накрохмалювання. Рідко хто у нас брався за такі речі. Але ж правильно накрохмалена білизна - це половина успіху наряду. Якщо вона не так накрохмалена, сукня чи костюм міг не сидіти на дамі. У нас були дорогі прачки, але до них, як правило, були черги, тому легше і простіше було відправити свої наряди до Франції. Зимовий одяг, хутра наприклад, на літо відправляли в спеціальні сховища - зазвичай у підвали бібліотек. 

- Марина, як змінювалася мода в різних країнах в різні часи? Чи були певні тенденції? 

- Я помітила, що жителі півдня завжди одягалися набагато яскравіше, ніж північні країни. Скажімо, костюми англійок досить темні і похмурі. Такі ж носили жителі Норвегії, Бельгії і навіть Санкт-Петербурга. Киянки одягалися яскраво. А ось в Одесі ще яскравіше. Законодавцем моди для жінок була Франція, а для чоловіків - Англія. 

Що стосується фасонів - то жодної відмінності не було. 

Спочатку був період бароко: на багатьох гравюрах дами зображені в дивних сукнях - з двома подушками з боків. Потім йому на зміну прийшов період романтизму і кринолінів. 

У 1870 році Чарлз Ворт придумав кринолін. Кринолінові спідниці сягали 5-6 метрів в обсязі. Чіплялися вони на спеціальні кола, мали дуже багато нижніх спідниць. Ворт першим придумав демонструвати фасони на жінках-моделях. Під час одного з показів спідниця просто впала під власною вагою. Моделі було дуже жарко, і всі ці метрові спідниці вона просто підняла і зав'язала ззаду великим вузлом. Ворт дуже здивувався новому фасону - у пані був плоский живіт і об'ємний зад. Тоді Ворт прибрав криноліни і придумав спеціальну подушечку, яка надягалася на пояс - вона могла бути набита ватою або соломою. Моя бабуся говорила про такий фасон: «Хвилюючий зад, нудьгуючий перед». 
Іноді кравчиня вибирала по 3-4 види мережива для таких спідниць - все для того, щоб воно шаруділо. Це був такий своєрідний посил кавалеру - іди за мною. 
Такі сукні були цілими спорудами всередині - в них було складно і ходити, і сидіти. Уявіть тільки всі ці дерев'яні планки, метал, стрічки! Зав'язки, обважнювачі, до 12 предметів нижньої білизни. 

В кінці 1800-х - початку 1900-х років почався Срібний вік і модерн. Можна сказати, що пані до Першої світової війни встигли побути красивими - сукні тоді стали простішими за своїми конструкціями. Нові фасони з'являлися в Європі і приходили до нас. Мені дуже подобається дореволюційний період.Такі наряди рясно прикрашені вишивкою, мереживом, стразами, хутром. І в цей час ще залишалося до жінки трепетне і ніжне ставлення чоловіків. 

- Історичні події якось впливали на моду? 

- Здорово на моду впливала історія і різні соціальні події. Наприклад, під час Турецької війни багато хто надавав перевагу турецькому стилю і навіть тюрбанам, під час Угорської війни - був у моді гусарський стиль. До революції в Україні була дуже модною і вишиванка. Коли відкрили гробницю Тутанхамона, модним став єгипетський стиль з усіма символами, жуками-скарабеями, рослинними орнаментами. Довгий час для модників була закритою Японія. На початку 1900-х років все японське раптом хлинуло на ринок, і дизайнери, кравці підхопили японські мотиви. 

- У Вашій колекції практично немає розмірів на пишних дам. Їх, що, тоді - не існувало? 

- Пані з вищого світу завжди худнули, намагалися бути доглянутими, переживали дуже сильно через зовнішність. Навіть у ті часи в газетах рекламували креми для збільшення грудей. Дуже пишні дами себе просто затягували в корсети - так, що перетягнутими виявлялися всі внутрішні органи, а третина кисню просто не доходила до легень. Часто дами непритомніли, доводили себе до виснаження. Особливим шиком вважалося, якщо талія у жінки такого ж розміру, що і шия у її кавалера. Багато дам затягувалися до 40 сантиметрів. 

А взагалі наші предки в ті часи були куди менших розмірів, ніж ми зараз. У нас зараз є холодильники з великою кількістю їжі, багато добрив для рослин, ГМО і фаст-фуд. В ті часи їжа була натуральною, а люди їли без надмірностей. Були, звичайно, гуляння, банкети зі столами, які ломляться від страв, але в повсякденному житті це не віталося. 

Саме тому в ті роки люди були менші і нижчі на зріст. Навіть якщо поглянути на меблі тих років - сучасній людині вона здасться занадто маленькою і дуже низькою. 

- За допомогою одягу тоді маскували свої недоліки? 

- У дореволюційні часи це було просто манією. Фігури і ноги дами приховували за пишними спідницями, якщо руки були негарними - у пані був арсенал рукавичок, якщо волосся було негусте - були капелюшки з пришитим волоссям, некрасиве обличчя приховували за вуаллю. 

Саме на 1800 - початок 1900 років припадають і найгучніші скандали і розлучення. Адже часто кавалер бачив те, що жінка хотіла показати. А ось після одруження в спальні чоловік бачив дружину такою, яка вона є. І часто лунав скандал із криками: «Мені не ту підсунули!». В ті часи пані вперто користувалися косметикою і говорили кавалерам, що у них все своє і натуральне. Моветоном вважалося зайти в магазин косметики - дами заходили туди з чорного входу. 

- Під такі костюми відповідно має бути і нижня білизна. 

- Так, дами з вищого світу мали до 12 предметів нижньої білизни. І важила вона кілька кілограмів. Середньостатистична жінка одягала ліф під корсет, щоб корсет не натирав, потім корсет, панталони, панчохи, нижні спідниці. Кожна нижня спідниця мала свою назву - танцювальна, внутрішня, сама нижня, верхня, та, яку розшивали мереживом, оскільки вона могла бути видною з-під сукні. Потім зверху на все це одягався ще один корсет, іноді корсет уже був вбудований у плаття. Кількість стрічок, ґудзиків і крючечків на такій білизні іноді досягала до 80. До Першої світової війни багато заможних людей мали слуг, які допомагали жінкам одягатися. Хатня робітниця, яка вміла з усіма цими речами поводитись, навіть отримувала на порядок більше. А по шнурівці і застібці чоловіки і батьки визначали - чи ночувала дружина або дочка вдома.Тому що в такій конструкції так просто з кавалером не залишишся, а якщо і залишишся - просто не одягнешься сама. 

- У Києві були відомі модистки і дизайнери? 

- Я зараз якраз вивчаю цю тему. Знайшла кілька відомих в дореволюційні часи капелюшних майстерень. Може бути, хтось із ваших читачів володіє такою інформацією - я буду дуже вдячна.

На даний момент мені відомо, що були професійні швачки і модистки, які розробляли основну модель. У багатьох заможних людей були кріпаки, вони сиділи і вишивали - сумки, комірці, виготовляли мереживо. 

- А як на рахунок взуття?
 
- На початку 1800-х років модними були туфельки з каблуком в 5 сантиметрів - це були стійкі і дуже м'які туфлі. У них майже не ходили по вулицях - приїжджали в кареті під самі двері і йшли на бал або по інших справах. Далі мода почала змінюватися - туфлі стали виготовляти зі шкіри козеня, оксамиту, атласу. Майже до 1900-х років взуття шили на одну ногу - тобто не було правої або лівої туфлі. Туфельки були ідентичними і згодом брали форму ноги - правої або лівої. 

- Чи існувала дитяча мода? 

- Ні, як такої її просто не існувало. У рік-півтора між хлопчиками і дівчатками взагалі не робили різниці: їх одягали в сорочки і спідниці, щоб дитину було зручніше переодягнути. З 2-3 років мама одягала дівчинку, як маленьку леді, причому дівчинку часто затягували в корсет - щоб була гарна фігура до 15-16 років. Мами лякали маляток: якщо не будеш носити корсет, будеш виглядати, як дочка прачки. Хлопцям у цьому плані було куди простіше. 

- Ми якось більше звикли до того, що одяг повинен бути зручним, а не таким громіздким. Як же можна було щось встигнути зробити, якщо весь час доводилося стежити за сукнею? 

- Вся справа в тому, що ми говоримо про дам із вищого світу. Їх з дитинства привчали до такого одягу. Чоловіки були в курсі таких надмірностей, і саме від їх розуміння, наскільки жінці важко просто вийти з карети або піднятися по сходах, бере свій початок чоловіча галантність: подати руку, підтримати, притримати двері, запропонувати спертися на свою руку. 

Дама виходила заміж, і на її плечі лягало повністю все - від догляду за будинком і чоловіком, до виховання дітей і прислуги. Адже про господарку судили навіть за тим, наскільки чиста прислуга, наскільки може добре і без нецензурних слів говорити. 

Думаю, жінки на той момент були досить сильними. Та й мода того часу показувала не жінку, а наряд. Одяг був такого крою, що жіночого тіла за всіма під'юбниками і корсетами і видно не було. Багато подружніх пар, живучи разом, без одягу один одного і не бачили ніколи. Сьогодні ж, навпаки, більше уваги приділяється жіночому тілу, всі намагаються виставити себе напоказ. Вже втрачено мистецтво приховувати і залишати таємницю свого тіла. 

- Марино, як прийшла ідея колекціонувати саме костюми старої епохи? 

- Моя бабуся Клавдія була кравчинею в Ростовській області, ще до війни мала власне ательє. А ще вона була розумною жінкою і знала ціну речам - дуже багато речей вона зберегла, не дивлячись на війну і голодні часи. Так що багато речей були в моїй родині ще задовго до мого народження - наприклад, бальна сукня 1910 року, кілька ляльок, брошки, капелюхи, рукавички. Я ніколи не вважала це колекцією - ці речі просто мене з дитинства оточували. Свого часу я працювала викладачем і викладала на курсах крою та шиття. Деякі речі брала як зразок - іноді студенти мені говорили, що щось неможливо зробити, наприклад, набити малюнок ватою, тоді я приносила старовинну річ і демонструвала, як шили в ті часи. 

Згодом до мене прийшло розуміння, що колись в старовину шили з дуже великою майстерністю. Багато секретів просто загублені, і ми так більше шити не зможемо. Захотілося збирати такі ось речі. Збирала все, поки дозволяла квартира. Іноді було так, що попадався старовинний піджак, до нього потрібно було шукати відповідну спідницю, йшла на Сінний ринок - спідниці не знаходила, зате бачила старовинні туфлі і просто їх купувала - тому що не могла пройти повз. Згодом мене вмовили друзі показати мою колекцію в Будинку піонерів. Так колекція перетворилася в музей. 

Я навіть не очікувала, що колекція так сподобається і відвідувачам, і самим музейникам. Мені довелося залишити роботу і почати займатися цим професійно. Багато старовинних речей потребували реставрації, багато речей доводиться розшукувати, шукаю історію своїх речей, багато читаю про ті періоди. Адже кожна річ має свою історію, часто дуже захоплюючу. 

Зараз до мене приходять не просто подивитися на вбрання, в яких ходили в Києві ще 100 років тому. Приходять студенти - і подивитися, і помацати тканини, приходять діти і дорослі, багато розпитують, приходять артисти і зірки. Інтерес не згасає. 

- У Вашій колекції сукні тільки для багатих? 

- Так, це костюми не бідного населення, а буржуазії. Їх або привозили з-за кордону, або шили тут. Кожне таке плаття - це витвір мистецтва. Можна було б виставляти старовинні, скажімо, сорочки для прачок - але вони малоцікаві. 
Зараз в колекції 200 костюмів - я маю на увазі тільки ті, які після реставрації, в хорошому стані, вони очищені, відпрасовані, накрохмалені, до них підібрані відповідні аксесуари. Іноді, буває, що костюм або якась деталь гардеробу по кілька років чекає своєї черги, щоб бути виставленою. Наприклад, є хороший піджак - але під нього потрібна спідниця, взуття, капелюшок, все повинно підходити за кольором, бути в тон, і що найважливіше - бути з тієї ж епохи. 

- Який період охоплює Ваша колекція? 

- У ній є речі з 1750-х років - це опахала, гаманці, взуття, а ось костюми - з 1800-го року. У мене в колекції є сумочка Єви Браун - її мені подарував зброєносець Жукова; є плаття графині Броницької, є наряди артистки Есфір Сальної. Плаття тут зібрані майже з усіх країн світу. Доводилося шукати їх на ринках і в антикварних лавках, практично скрізь. 

- Які країни багаті на антикварні речі? 

- Ті країни, де не було воєн. Дорогі сукні були завжди, в будь-якій країні. Але у нас, скажімо, було занадто багато потрясінь, щоб вони збереглися. Дуже багато експонатів можна дістати в США, трохи менше - в Німеччині або Франції, в Україні занадто мало антикварних речей. 

- Чи є у Вашій колекції улюблені речі? 

- Мені особисто дуже подобається плаття відомої артистки Есфір Сальної. Дуже неординарна особистість із трагічною долею. Есфір була дочкою багатого промисловця, але вийшла заміж за вдівця з трьома дітьми, статусом куди нижче. Зате у них була любов. Есфір була талановитою піаністкою. У її чоловіка відібрали магазини і майно, вона довгий час чекала його із заслання і виховувала його дітей, хоча її родичі після революції емігрували в Європу і звали її туди ж. Померла вона в блокадному Ленінграді в день свого народження. 

 

Автор матеріалу: 
Алена Вовченко
Матір винахідника та інженера Ілона Маска побувала у Києві.
0
0
04:42 04.12.2017
Найцікавіше про творчість журналістки
0
0
15:13 26.10.2017
Економічний експерт Максим Праздніков пояснив раптову любов політиків до криптовалюти
0
0
09:10 30.08.2017