Мажоритарна виборча система: особливості, історія і чому вона діє в Україні

Сьогодні, напередодні парламентських виборів в Україні ми пропонуємо нашим читачам вивчити всі тонкощі виборчої системи, яка в народі має просту назву «мажоритарка».

Що відрізняє її від інших, в чому полягають її основні переваги та про які її«підводні камені» і недоліки ви могли не знати - про все це зрозуміло і доступно читайте в нашому матеріалі.

Мажоритарною називають таку виборчу систему, в якій депутати в парламент обираються з числа самовисуванців, які змогли вибороти найбільшу кількість голосів у своєму виборчому окрузі.

Мажоритарна виборча система має й іншу назву - система більшості.

Вважається, що завдяки такому способу виборів кожен окремий регіон країни може мати свого обраного представника в парламенті, який в подальшому повинен буде захищати інтереси своїх виборців.

Існують три типи мажоритарних систем - відносної більшості, абсолютної більшості і мажоритарна система кваліфікованої більшості.

При виборі системи абсолютної більшості переможцем стає той кандидат, який зумів набрати більше половини голосів від усіх можливих виборців. Тобто, в цьому випадку, схема переможця виглядає як 50% + 1. Якщо жоден з кандидатів не зміг набрати такі показники, влаштовують другий тур, в який виходять два кандидати з найбільшим числом набраних голосів. В кінцевому підсумку переможцем стане той, хто зможе набрати найбільшу кількість голосів виборців.

Така система використовується зараз багатьма країнами світу, а особливо тими, де вибори вважаються всенародними - Чехія, Литва, Польща, Франція та інші.

Якщо на виборах вирішено використовувати систему відносної більшості, то переможцем вважають того, хто набрав просту більшість голосів серед інших кандидатів.

Частину цієї системи використовують на парламентських виборах в Україні, де виборець отримує два бюлетені - один з назвами партій, інший - з кандидатами-мажоритарниками. Такий політичний тип системи виборів називається "змішаний".

Система абсолютної більшості вже встигла стати традиційною і успішно діє донині в Великобританії, Японії та Росії. У більшості випадків така система використовується в одномандатних виборчих округах - тобто тих, в яких обирається тільки один депутат.

Але ми не можемо не розповісти про досить цікавий виборчий процес, який відбувається під час виборів президента США. До речі, він відрізняється тим, що відбувається по багатомандатних округах.

Ми постараємося розказати про це просто - в США громадяни не вибирають безпосередньо президента. На початку виборів відбувається голосування в Колегію вибірників, на якому жителі Сполучених Штатів голосують за списками, в яких представлені виборники від тієї чи іншої партії. Кожен багатомандатний округ, в якому проходить голосування - це ніщо інше як штат. Кількість мандатів у кожному штаті залежить від того, яка в ньому відносна кількість населення. Коли новообрана Колегія буде зібрана, вона і займеться виборами президента. У гонці перемагає той, хто набере найбільшу кількість голосів від виборців з колегії.

Останній, третій мажоритарний тип названий системою кваліфікованої більшості. Він визначає переможцем того, хто зумів набрати заздалегідь позначене число голосів. Воно неодмінно повинно бути більше половини, припустимо, 2/3 або 3/4.

Останню з наведених систем використовують дуже рідко, адже їй характерна досить низька результативність. Раніше її використовували на виборах в Італії, в наші дні - в Чилі.

За що критикують мажоритарну систему?

Критики мажоритарної системи стверджують, що зараз вона дуже відійшла від того виду, в якому замислювалася спочатку. Велику роль в цьому відіграє банальний підкуп виборців. Заможні люди реконструюють дитячі майданчики, роздають продовольчі "пакети з гречкою" або гуманітарну допомогу пенсіонерам, впорядковують території дворів і під'їзди, але варто їм тільки отримати перемогу в своєму окрузі - вони відразу ж забувають про виборців. Тут і починається лобіювання своїх інтересів і капіталізація мандата без оглядки на тих, хто колись за них голосував.

Особливо часто підкуп відбувається у відношенні найбільш незахищених верств населення. До них можна віднести малозабезпечених людей і старше покоління.

Відзначимо, що згідно з «Законом Дюверже» використання мажоритарної системи по одномандатних округах призводить до того, що рано чи пізно домінуючими в державі залишаються тільки дві партії.

Цей закон досить відомий в політології. З нього ж можна зробити висновок, що найбільш бажано використовувати на виборах пропорційний тип виборчої системи, адже саме він здатний привести до багатопартійності в парламенті в майбутньому.

Багато виборців на виборах по мажоритарці керуються вибором кандидатів не за своїми особистими уподобаннями, а «щоб голос не пропав» і обирають в результаті найоптимальніший варіант замість добре продуманого.

В Україні зараз парламент обирається на п'ять років за допомогою «змішаної» виборчої системи. До його складу входять 450 депутатів, половину з яких вибирають по «мажоритарці», а другу половину - з закритих партійних списків.

Уже кілька років проводяться спроби змінити цю систему, а у Верховній Раді чекає свого часу відповідний проект, спрямований на зміну існуючий виборчого механізму - змінити змішаний тип голосування виключно на пропорційну систему і знизити прохідний бар'єр до 3% замість існуючих 5%. Президент України Володимир Зеленський запропонував Раді внести ці поправки відразу після своєї інавгурації, але голосування провалилося.

Пояснимо, що в пропорційною виборчою системою голосування за кандидатів відбувається за партійними списками і розподіл мандатів надалі спирається на кількість голосів, які виборці віддали за кожен партійний список. Ця система дуже популярна в багатьох європейських країнах - Данії, Швеції, Норвегії, Нідерландах, Люксембурзі, Ісландії, Італії, Бельгії та в безлічі інших.

Безсумнівно, в мажоритарній системі є і свої переваги. Основним «плюсом в скарбничку» можна назвати універсальність - вона може бути використана як на виборах окремих представників (мера, президента і т.д.), так і для колективних органів влади - в масштабі парламенту країни і в невеликому міському, наприклад, при виборі муніципалітету окремого міста.

Саме мажоритарна система дозволяє вибирати кандидатів, грунтуючись на їх особистісні якості, не спираючись при цьому на партійну приналежність. Погодьтеся, що в багатьох випадках приналежність до тієї чи іншої партії не просто не допомагає, а й може перешкодити кандидату. При цьому у маленьких партій з'являється більше шансів набрати голоси, та й в цілому «мажоритарка» забезпечує наявність безпартійних кандидатів.

Навіщо потрібні «беспартійнікі», думаємо, можна довго не пояснювати - в цьому випадку джерелом влади над майбутнім депутатом стає «партійна машина», а сам народ. Хоча, знову ж таки, не виключені випадки, коли деякі «незалежні» кандидати, скориставшись ситуацією, починають працювати виключно на задоволення власних амбіцій і на власне збагачення.

Звертаємо увагу читача на те, що при виборі кандидатів за допомогою мажоритарної системи половина голосів виборців ніяк не враховуються при подальшому розподілі мандатів, фактично, вони залишаються «викинутими».

Уявіть собі, наскільки це може спотворити реальну картину співвідношення політичних сил в країні, адже партія з найменшим числом голосів виборців цілком може незаслужено отримати більшість депутатських місць. А особливо «несправедливими» можна вважати принципи «виборчої географії» - фактично вона служить для того, щоб забезпечити більшу вагу голосам сільського населення, ніж голосам виборців з міст.

Це відбувається тому, що в сільській місцевості, на відміну від міст, знаходиться більше виборчих округів з меншою кількістю на них самих виборців. Якщо взяти рівну кількість виборців з міської та сільської місцевості, то в останньої кількість округів виростає в два або навіть в три рази - це значно підвищує їхню «вагу» на виборах, але не зовсім коректно відображає реальну дійсність. каждый